Сьогодні, коли минає рік з того трагічного дня, Україна з глибоким сумом згадує свого відважного сина, Андрія Володимировича Гуцька, який віддав своє життя за свобобу та незалежність Батьківщини. Річниця його загибелі – це не лише день скорботи, а й нагода вшанувати пам’ять справжнього героя, чий подвиг назавжди залишиться в серцях українців. Андрій Гуцько загинув 10 липня 2024 року під час виконання складного бойового завдання із захисту та відсічі збройної агресії. Його життя обірвалося поблизу населеного пункту Новосадове, що на Донеччині, де він стояв на сторожі нашої землі. Андрій народився 8 лютого 1976 року у місті Коростишів. Його дитинство та юність пройшли на Житомирщині, де він навчався у Барашівській загальноосвітній школі Ємільчинського району. З ранніх років Андрій Гуцько виявляв особливий хист до малювання, що свідчило про його творчу та чутливу натуру. Після закінчення школи він продовжив навчання в Житомирському училищі, де здобував фах. З 1994 по 1996 рік Андрій проходив строкову військову службу у лавах Збройних Сил України, де виявив свою відповідальність та дисциплінованість. Після завершення служби він повернувся до рідного села, де працював кіномеханіком, даруючи радість своїм землякам. Згодом його життєвий шлях привів до Києва, де він продовжував працювати. У 2013 році, прагнучи створити затишок для своєї родини, Андрій разом з дружиною та донькою переїхав до селища Нова Ушиця. Тут він активно працював на різних підприємствах, зокрема на Новоушицькому хлібокомбінаті ТОВ «Агробізнес», у Новоушицькому РЕМ та коледжі Подільського державного аграрно-технічного університету, вносячи свій вклад у розвиток місцевої громади. Його працьовитість та відданість справі завжди були прикладом для оточуючих. Коли Україна опинилася під загрозою, Андрій Гуцько не залишився осторонь. У грудні 2022 року, не вагаючись, він став на захист Вітчизни, приєднавшись до Збройних Сил України. Він служив першим навідником мінометного взводу роти вогневої підтримки, демонструючи мужність та професіоналізм у найгарячіших точках фронту. Його рішучість та незламний дух надихали побратимів та вселяли віру в перемогу. Сьогодні Андрія оплакують його дружина, донька та сестра. Пам’ять про Андрія Гуцька живе і продовжуватиме жити в серцях його родини, вірних побратимів, односельців, колег та всіх, хто мав честь знати цю світлу та відважну людину. Його жертва є вічним нагадуванням про ціну свободи та відданості своїй країні. Ми схиляємо голови у глибокій скорботі, вшановуючи пам’ять Андрія. Низький уклін та щира вдячність за його безмежну мужність, саможертовність і непохитну віру в Україну. Вічна пам’ять Герою, який назавжди залишиться у нашій історії як символ незламності та героїзму українського народу. Його ім’я навічно вписане золотими літерами в літопис української боротьби за незалежність.