👪 Ніколи не ставте під сумнів дії батьків, які піклуються про свою дитину 24/7. Втручання з непроханими порадами, повчаннями та зауваженнями щодо галасу або надмірної активності в громадському місці є неприйнятним, особливо у взаємодії з батьками дітей з інвалідністю. Неможливо знати напевно, як дитина реагує на навколишній світ.

Але й у бажанні підтримати слід висловлюватися обережно. Інвалідність – це не горе і не тягар. Виховувати та піклуватися про дитину – це не героїзм. Героїзм проявляється лише тоді, коли батьки змушені боротися із соціальними бар’єрами та стигмою, з якими вони стикаються щодня.

📒 У оновленому розділі «Довідника безбар’єрності» йдеться про те, як коректно спілкуватися з різними людьми, зокрема з батьками, які виховують дітей з інвалідністю. Він рекомендує не драматизувати ситуацію, не жаліти родину та не розглядати з надмірною цікавістю. Не слід вживати висловів на кшталт: «яка ж це кара небесна», «хрест на все життя», «ви мало робите для дитини».

❌ Сторонитися дітей, якщо вони не схожі на ваших, теж не слід. Такі випадки є наслідком браку інформації та поширених стереотипів.

✅ Правильніше запитати в батьків, як можна взаємодіяти, щоб усім було комфортно, а потім пояснити це своїй дитині. Наприклад: «Твій новий знайомий погано чує, і дуже важливо не пошкодити його слуховий апарат. Хочеш покликати – обережно торкнися плеча».

📍 Пропонувати допомогу варто лише тоді, коли ви дійсно можете її надати. І знову не соромимося питати: що саме потрібно? Можливо, зменшити гучність музики або приглушити світло у закладі? І діяти відповідно до запиту.

📍 Відмовитися теж нормально. Якщо про допомогу просять вас, достатньо чесно сказати: «Вибач, я не можу». Не потрібно вигадувати пояснень або виправдань, але можна запропонувати альтернативний варіант підтримки.

Якщо батьки, які виховують дитину з інвалідністю, самі вирішили поділитися, наскільки важким був сьогодні день, коректно буде у відповідь сказати: «Мені дуже шкода, що тобі доводиться це переживати», або «Я вірю, що ти знайдеш своє джерело ресурсу». Такий прояв емпатії, з поважним ставленням до гідності людини, буде доречним. А от заспокійливі історії з життя інших знайомих, хоч і можуть здаватися втішними, але не враховують індивідуальної ситуації.

Більше про толерантне спілкування читайте в «Довіднику безбар’єрності» (https://bf.in.ua) – посібнику з сучасної етики взаємодії, створеному у межах ініціативи першої леді Олена Зеленська.