👪 Ніколи не ставте під сумнів дії батьків, які піклуються про свою дитину 24/7. Втручатися з непроханими порадами, повчаннями та зауваженнями щодо галасу або надмірної активності в громадському місці – вкрай небажано у взаємодії з будь-якими батьками. А тим паче, коли мова йде про батьків дітей з інвалідністю: ви не можете знати напевно, чому дитина поводиться саме так. Це може бути проявом різних факторів, і важливо виявляти розуміння та повагу.

Але й у бажанні підтримати потрібно бути обережним. Інвалідність – це не горе і не тягар. Любити, виховувати та піклуватися про дитину – це природно, це не героїзм. Героїзм виявляється тоді, коли батьки змушені боротися із соціальними бар’єрами та стигмою, що часто супроводжують інвалідність.

📒 Як правильно спілкуватися з різними людьми, зокрема з батьками, які виховують дітей з інвалідністю, йдеться в оновленому розділі «Довідника безбар’єрності». Він рекомендує не драматизувати ситуацію, не жаліти родину та не виявляти надмірної цікавості. І, звичайно, уникати висловів на кшталт: «яка ж це кара небесна», «хрест на все життя», «ви мало робите для дитини». Такі фрази можуть поранити та продемонструвати брак розуміння.

❌ Сторонитися дітей, які відрізняються від ваших, також не варто. Такі випадки виникають через брак інформації та поширені стереотипи. Важливо пам’ятати, що кожна дитина заслуговує на повагу та розуміння, незалежно від її особливостей.

✅ Правильніше запитати у батьків, як можна взаємодіяти, щоб усім було комфортно, а потім пояснити це своїй дитині. Наприклад: «Твій новий знайомий погано чує, і дуже важливо не пошкодити його слуховий апарат. Хочеш покликати – обережно торкнися плеча». Це допоможе дитині зрозуміти та прийняти різноманітність.

📍 Пропонувати допомогу варто лише тоді, коли ви дійсно можете її надати. І знову не соромтеся запитувати: що саме потрібно? Можливо, зменшити гучність музики або приглушити світло у закладі? І діяти відповідно до прохання. Надання допомоги має бути цілеспрямованим та корисним.

📍 Відмовитися також нормально. Якщо про допомогу просять вас, достатньо чесно сказати: «Вибачте, я не можу». Не потрібно вигадувати пояснення або виправдання, але можна запропонувати альтернативний варіант підтримки. Наприклад, порадити іншу людину, яка може допомогти.

Якщо ж батьки, які виховують дитину з інвалідністю, самі вирішили поділитися, наскільки важким був сьогодні день, коректно буде у відповідь сказати: «Мені дуже шкода, що тобі доводиться це переживати», або «Я вірю, що ти знайдеш своє джерело ресурсу». Такий прояв емпатії, з поважним ставленням до гідності людини, буде доречним. А от заспокійливі історії з життя інших знайомих, хоч і можуть здаватися втішними, але не враховують індивідуальної ситуації. Важливо бути чуйними до почуттів інших людей.

Більше про толерантне спілкування читайте в «Довіднику безбар’єрності» (https://bf.in.ua) – посібнику з сучасної етики взаємодії, створеному в межах ініціативи першої леді Олени Зеленської.

📕 https://bf.in.ua/ethics/batky-shcho-vykhovuiut-ditej-z-invalidnistiu

#bezbariernist #безбарєрність #barrierfree
#бізнесбезбарєрів