Реструктуризація боргу – це надзвичайно важливий інструмент фінансового врегулювання, який надає можливість як боржнику, так і кредитору досягти домовленості щодо нових, взаємоприйнятних умов розрахунку, особливо в періоди економічної нестабільності чи непередбачених обставин. Цей процес є життєво важливим для збереження фінансової стабільності та уникнення банкрутства. Щоб розпочати процедуру реструктуризації боргу, боржник особисто або через уповноваженого представника має подати відповідну заяву та ретельно підготувати детальний план, що регламентуватиме всі етапи цього процесу. Ефективний план реструктуризації боргів є запорукою успішного виходу з кризи.

План реструктуризації боргів може містити комплексні положення, спрямовані на всебічне вирішення фінансових проблем боржника та захист інтересів кредиторів. Ці положення можуть включати:

• Продаж частини майна боржника в межах процедури реструктуризації, включно з активами, що перебувають у заставі. Це дозволяє залучити кошти для часткового погашення боргових зобов’язань, при цьому чітко визначається порядок, черговість, строки реалізації такого майна та прогнозована сума виручених коштів, що забезпечує прозорість та керованість процесу.
• Перегляд умов виконання фінансових зобов’язань. Це може включати зміну термінів, способу погашення та розміру боргу, що значно знижує фінансове навантаження на боржника та дозволяє йому відновити платоспроможність.
• Застосування механізмів відтермінування, поетапного погашення або часткового (повного) списання боргових зобов’язань. Ці інструменти гнучкості дозволяють адаптувати графік виплат до поточного фінансового стану боржника, а в деяких випадках – повністю або частково звільнити від частини боргу, якщо це необхідно для його економічного порятунку.
• Участь третіх осіб у виконанні боргових зобов’язань боржника. Це можуть бути договори поруки, гарантії або інші правові інструменти, передбачені цивільним законодавством. Залучення третіх сторін може надати додаткові гарантії для кредиторів та прискорити процес фінансового врегулювання.
• Впровадження додаткових заходів для стабілізації фінансового становища боржника та забезпечення інтересів кредиторів. Це можуть бути не лише фінансові, але й соціально-економічні кроки, такі як професійна переорієнтація, працевлаштування чи інші програми підтримки, що сприяють довгостроковій фінансовій стабільності боржника.

Водночас, існують певні категорії боргових зобов’язань, які не підлягають реструктуризації боргу з огляду на їх особливу соціальну значущість та правову природу. До таких боргів неплатника щодо яких не застосовується фінансове врегулювання, належать:

• сплата аліментів, що є гарантією підтримки дітей та інших утриманців;
• відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, оскільки ці зобов’язання мають компенсаційний та каральний характер;
• щодо сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, що є основою соціального забезпечення громадян;
• щодо сплати інших обов’язкових платежів на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, які також формують соціальні фонди.

Варто зазначити, що податковий борг, який виник протягом трьох років до дня постановлення ухвали про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника, визнається безнадійним та списується у процедурі реструктуризації боргів боржника. Це є важливим механізмом підтримки для суб’єктів, які перебувають у скрутному фінансовому становищі, дозволяючи їм розпочати процес оздоровлення без тягаря старих податкових зобов’язань. Завдяки ефективному застосуванню інструментів реструктуризації боргу, багато компаній та фізичних осіб можуть відновити свою платоспроможність та продовжити економічну діяльність.