🇺🇦Шепетівка знову в скорботі: місто прощається з Героєм Романом Гринчуком

Гірка звістка знову сколихнула Шепетівську громаду. 18 квітня до рідного дому «на щиті» повернувся старший солдат, Герой Роман Миколайович Гринчук, який віддав своє життя в бою, мужньо захищаючи нашу Україну.

Роман Гринчук народився 3 жовтня 1997 року в Шепетівці, у чудовій родині Миколи Васильовича та Оксани Євгенівни. Він був наймолодшим сином. Як і всі діти, Роман часто приходив додому після ігор забрудненим, за що мама сварила, а він відповідав: «Нічого, випереш і відмиєш мене, бо я твій розумашка». Старший брат Євген змалку навчав Романа техніки — разом вони захоплювалися автомобілями та мотоциклами. Великий вплив на виховання Романа мали дідусь і бабуся, з якими він ріс під одним дахом. Родина з боку мами жила поруч, і Романа часто просили допомогти по господарству. Він ніколи не відмовляв — усе робив із щирістю та сумлінністю, бо з дитинства був працьовитим і відповідальним. А ще Роман дуже любив природу, особливо збирати гриби з дідусем.

З 2004 по 2013 рік Роман навчався у Шепетівській загальноосвітній школі №8. Вчителька Галина Петрівна Братащук згадує Романа як чесного, доброзичливого, відкритого та старанного учня, який завжди підтримував однокласників і ставився до вчителів з повагою. Роман був дуже світлою людиною.

Після закінчення школи Роман вступив до Нетішинського професійно-технічного училища, де здобув професію слюсаря з ремонту транспортних засобів. Коли Романові було 17 років, помер його батько. Брат Євген вже мав власну сім’ю і проживав окремо, тож усі чоловічі обов’язки по господарству лягли на плечі хлопця. Роман влаштувався у меблевий цех столяром.

Роман був гарним та вірним другом. Часом, навіть не закінчивши роботу вдома, Роман біг допомогти своїм знайомим. Завжди знаходив потрібні слова для поради і підтримки, а ще був романтиком – записував всі свої мрії. Одна із них – подорожувати Україною… вона здійснилась, нажаль, у такому жахливому вигляді.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Роман не залишився осторонь. 22 листопада 2022 року став на захист Батьківщини, як справжній воїн. Воював спочатку на Харківському напрямку, потім була Костянтинівка, з нового року – Торецьк. Побратими згадують: «Завжди допитливий, відважний і ще роботящий. Слюсар – це його покликання, і на війні продовжував ремонтувати стару техніку, бо йому це подобалось. Любив готувати за новими рецептами, навіть для нас завжди вигадував якусь цікаву та смачну страву». Роман був справжнім другом і побратимом.

Влітку 2023 року, після одного з запеклих зіткнень з ворогом, Роман був поранений. Лікування проходив у шпиталі Полтави. Коли пішов на поправку, вирішив відвідати перукарню, там і зустрів свою кохану Аліну. У дівчини в цей день, 8 серпня, був день народження, Роман вирішив привітати і з того часу молоді люди зрозуміли, що знайшли свою половинку. А ще Роман дуже хвилювався за здоров’я своєї мами, говорив, щоб берегла себе. Мама згадує: «Які б не були у мене проблеми, завжди вирішував, навіть бувши на війні, передзвонював друзям, щоб допомогли. На моє «Як ти там синочку?» – віджартовувася: «Мамулічка-красотулічка буде все добре, не переживай за мене, у чоткого пацана має бути все в чечоточку». Не забував на свята дарувати мені улюблені жовті троянди, навіть бувши на фронті, передавав знайомим таксистом».

У жовтні 2024 р., бувши у відпустці, Роман зробив пропозицію своїй коханій Аліні. Вже навіть визначились із датою весілля, мріяли про дім, дітей, спільне майбутнє… Та війна обірвала ці мрії.

12 квітня 2025 року воїн Роман загинув на Донецькому напрямку. Провести Романа в останню земну дорогу зібралася велика родина, друзі, побратими, всі, хто його знав і любив. Він був наймолодшим у родині, але піднявся найвище — став на захист не лише своїх рідних, а й усієї України. За свою відвагу Роман нагороджений почесним нагрудним знаком «Золотий хрест». Тепер Роман оберігає нас із небес.

🇺🇦Герої не вмирають!