Ой чого ти почорніло,
Зеленеє поле?
— Почорніло я од крові
За вольную волю…

Сьогодні Липовеччина знову зустріла на щиті свого Захисника…
Виконуючи завдання із здійснення заходів щодо забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії росії, захисту Батьківщини, в бою за Україну загинув наш земляк Микола Олексійович ГАВРИЛЮК. Його героїчна смерть – велика втрата для всієї громади.

Дорогою слідування траурного кортежу земляки у с. Щаслива, м.Липовець на колінах зустрічали свого Захисника. Віддати шану загиблому прийшли сотні людей, засвідчуючи повагу до його подвигу.
У центрі міста, біля Тризуба, на нього чекали родина, односельчани, липівчани, представники влади, священники українських церков. Траурний мітинг відкрив міський голова Віктор Бичков, який підкреслив важливість пам’яті про Героїв.

Чотири роки відвойовують українці свою волю, свою незалежність і рідну землю у московії. В боях гинуть кращі сини й доньки України. Микола Гаврилюк – один із них, чиє життя стало символом мужності та самопожертви.
Народився Микола Гаврилюк у багатодітній селянській родині 12.01.1973 року, у с. Війтівці Липовецького району. Він був наймолодшим у сім’ї, але завжди проявляв силу духу та відповідальність.
Закінчив 9 класів сільської середньої школи і продовжив навчання у Зозівському ПТУ-33. Оволодів спеціальністю тракторист-машиніст. По закінченні училища, повернувся в село, любив свою роботу. Був роботящим, сумлінним, добрим товаришем і користувався повагою . Відслужив строкову військову службу і повернувся додому.
Зустрів свою долю у м.Липовець. Одружився. Певний період працював на Липовецькому МГП тваринником . В сім’ї народився син Віталій.

З часом, повернувся в село, придбав хату і працював у Війтовецькому відділенні ПрАТ “Зернопродукт МХП” на тваринницькій фермі. З цього часу і знав його Віктор Бичков, як сумлінного і роботящого працівника. Спільна робота та взаємоповага – основа їхніх взаємин.
16 квітня 2024 року був мобілізований ІІ відділом Вінницького ТЦК та СП . Це був важкий час для всієї родини, але Микола з честю прийняв цей виклик.

Як зазначив Віктор Бичков, після проходження навчання, чоловік із мирною спеціальністю взяв до рук зброю, щоб захистити свою сім”ю, нашу громаду, Україну. Його рішення було свідомим вибором справжнього патріота.
Стрілець-снайпер 1 штурмовового відділення 1 штурмового взводу 1 роти, рядовий Микола Олексійович Гаврилюк разом з побратимами військового підрозділу був дислокований у район м. Бахмут. Там відбувались пекельні бої. Він мужньо виконував свій обов’язок, незважаючи на небезпеку.
26 червня 2024 року наш земляк брав участь у контр наступі в р-ні населеного пункту Сокіл Донецької області, поблизу Новопокровська. Це була його остання битва, де він проявив неабияку хоробрість.
Це був його останній бій. На зв”язок з того часу не виходив, але у рідних жевріла у серці надія, що живий, хоч і вважався безвісти зниклим. У постійній тривозі родина провела 9 місяців і 10 днів. Лише на минулому тижні стало відомо , що солдат Микола Гаврилюк загинув. Ця новина стала великим ударом для всіх, хто його знав.
Тепер він житиме у нашій пам”яті, у наших вчинках, помислах. Микола Гаврилюк назавжди залишиться в серцях тих, хто його знав.

Міський голова висловив щире співчуття сину Віталію, сестрам, дружині та всій родині загиблого солдата. Його слова підтримки були дуже важливими для сім’ї в цей важкий час.

Чин похорону звершили священники українських церков
о. Василь Комарницький, о. Василь Загорянський, о. Ігор Винярський та о. Ярослав Кук. Їхні молитви супроводжували загиблого в останній путь.
На міському цвинтарі теплими спогадами про бійця поділився староста с. Війтівці Петро Канішев. Односельці завжди пам”ятатимуть Миколу, адже він був надзвичайно доброю людиною. Від родини тримала слово староста с. Іваньки Тетяна Дорош.
В довгу вервечку вишикувались війтівчани , прощаючись із земляком…
Головний сержант Віктор Жаданюк, передаючи синові загиблого Героя прапор України, як символ держави, за яку віддав життя його батько, став на коліно. Цей момент був сповнений глибокої скорботи та поваги.
Хоронили Воїна із військовими почестями. Його подвиг буде завжди прикладом для майбутніх поколінь.

Світла пам”ять і вічна слава нашому Герою,
який віддав за Україну найдорожче-своє життя. Ми ніколи не забудемо його подвиг.
Пам”ять про нього житиме в наших серцях.