25 лютого жителька селища Печеніги Ятло Людмила Олександрівна відзначає свій 100-річний ювілей.

Таку подію можна назвати найграндіознішою не лише в житті ювілярки, а й всієї Печенізької громади.

Сто років – то ціла епоха. Людмила Олександрівна є очевидцем багатьох історичних подій минулого століття, носієм наших традицій, глибокої життєвої мудрості.

Начальник Печенізької селищної військової адміністрації Олександр Гусаров відвідав Людмилу Олександрівну й привітав поважну ювілярку квітами та подарунками.

В чому ж секрет довголіття жительки Печенізької громади найповажнішого віку? Напевно, в тому, що в свої 100 років жінка зберегла оптимістичний погляд на життя, посмішку на вустах та любов у серці.

Народилася Людмила Олександрівна в 1925 році у Великобурлуцькому районі.

Пережила голодомори, Другу світову війну, період повоєнної відбудови держави. Сьогодні є свідком ще одного тяжкого випробування, російської військової агресії.

Разом зі своїм чоловіком, з яким прожили майже 50 років подружнього життя, народили й виховали трьох синів. Має трьох онуків. Зараз проживає з одним із синів, отримуючи належну турботу, догляд та увагу. Трудовий шлях присвятила телеграфістиці та поштовому зв’язку.

За сто літ багато пережито й перероблено, але пані Людмила із тих сильних українок, що не так легко піддаються рокам. В 100 років слідкує за головними новинами, стежить за подіями українського сьогодення, володіє інформацією щодо подій у світі, знає, що відбувається в Печенізькій громаді.

Наша довгожителька зберігає ясний розум, тепло в очах, доброту в серці, бадьорість духу й тіла, в силу своїх можливостей порається по господарству та часто виходить на прогулянку. Каже, що насправді й не вірить, що має за плечима 100 років. Та пам’ять повертає до непростих років дитинства, часів, коли дівчинці було 7 років – і це були найтяжчі роки голодомору 1932-33 років.

Своїми найкращими життєвими шляхами вважає молоді роки, народження й виховання дітей, будівництво власного будинку й розбудову домогосподарства. Дуже вдячна, каже Людмила Олександрівна, своєму чоловікові, якого кохала все життя.

Щиро радіємо, що маємо в Печенізькій громаді таку поважну ювілярку. Дякуючи Богу та нашим відважним воїнам, ювілярка зустрічає своє свято в рідній хаті та в колі дітей і онуків.

Нехай Господь дарує Вам, Людмило Олександрівно, міцне здоров’я, гаразди, втіху й любов від рідних та ще довгі роки життя у хорошому настрої, в повазі від дітей та онуків.

Бажаємо мирного переможного неба і многая літ, бо їх багато не буває, навіть якщо за плечима ціле століття!

« повернутися