Олександр Мерзликін, відданий син України, віддав своє життя, захищаючи рідну землю. Його останній бій відбувся 17 вересня 2025 року біля населеного пункту Зарічне, що на Донеччині, у Краматорському районі. До останнього подиху, вірний військовій присязі, він мужньо виконав свій обов’язок, відстоюючи свободу та незалежність України. Його самопожертва є прикладом незламності духу та глибокої любові до Батьківщини. Ми пам’ятатимемо Олександра Мерзликіна як справжнього героя.

У березні 2025 року Олександр був мобілізований Київським РТЦК та СП Харківської області. Він служив на посаді старшого стрільця-оператора безпілотних літальних апаратів у 1 піхотному відділенні 1 піхотного взводу 1 піхотної роти піхотного батальйону військової частини А4862. Його служба була сповнена відповідальності та відданості, адже він розумів важливість своєї місії.

Життя Олександра Мерзликіна обірвалося передчасно, але його пам’ять навіки закарбується в історії як пам’ять про воїна, який до останнього подиху залишався вірним Україні. Його подвиг – це свідчення його глибокої любові до своєї країни та свого народу.

Олександр народився 28 серпня 1994 року в місті Лозова на Харківщині. У 2001 році він розпочав свій навчальний шлях у Лозівському ліцеї №1. Пізніше, після третього класу, його родина переїхала до селища Панютине (нині – Лиманівка), де він продовжив здобувати освіту в Панютинській загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів №1.

У 2010 році Олександр вступив до Панютинського професійно-технічного училища №56. Там він здобув професію тракториста-машиніста та водія автомобіля категорії «С». Після здобуття освіти він працював різноробочим, завжди готовий до нових викликів.

Олександр був людиною з сильним характером. Він умів відстоювати власну думку, не боявся бути відвертим, а його слова завжди мали вагу, бо були щирими та важливими. Він не терпів неправди, залишався принциповим і чесним у стосунках з людьми.

Він не просто виконував військовий обов’язок – він захищав найдорожче: свою родину, свій дім, свою землю. Ця мотивація надавала йому сил та рішучості.

14 вересня 2025 року, в останній телефонній розмові з матір’ю, він сказав їй найважливіші слова: «Все буде добре, бо я тебе захищаю». Навіть перебуваючи на передовій, Олександр прагнув заспокоїти матір, демонструючи свою безмежну любов і турботу.

Його серце зупинилося на полі бою, але пам’ять про Олександра Мерзликіна житиме вічно у серцях його рідних, побратимів та всіх, хто його знав. Його відданість і любов до рідної землі назавжди закарбували його ім’я серед героїв, які боронили Україну.

Його подвиг назавжди залишиться в наших серцях.