Останню земну дорогу Героя Анатолія до місця вічного спочинку встеляли квітами, символізуючи безмежну повагу та вдячність. Це був день глибокої скорботи для всієї громади Зозова та навколишніх сіл, адже вони проводжали в останню путь свого земляка, який віддав найцінніше – власне життя за свободу та майбутнє України. Сотні людей, серед яких були рідні, близькі, побратими-військові та просто небайдужі мешканці, зібралися, щоб підтримати родину, що втратила свого старшого сина, надійну опору та підмогу, люблячого батька, який вже ніколи не зможе взяти своїх синочків у поле, та вірного чоловіка, підтримку якого дружина Людмила більше ніколи не відчує. Їхнє знайомство відбулося ще в юному віці, під час навчання у Зозівському ПАЛ: Анатолій здобував професію електрика холодильних установок, а його майбутня дружина – бухгалтера. Це було їхнє перше кохання, і для Героя Анатолія воно стало останнім. Вони рано стали батьками, і в мирі, любові та злагоді ростили й виховували двох синочків, Максима та Руслана. Незважаючи на молодий вік, подружжя гарно ладнало, працьовито господарювало, працюючи від зорі до зорі, і зуміло придбати та облаштувати затишний будиночок, створюючи міцний фундамент для свого життя.

Однак, жорстока та нещадна війна вирвала Героя Анатолія з його щасливої сім’ї та мирного життя. Не роздумуючи, він рішуче став на захист майбутнього своїх дітей та всієї України, продемонструвавши справжню мужність українського воїна. Сьогодні громада Зозова зібралася, щоб провести його в останню дорогу з усіма військовими почестями та глибокою шаною. Священники українських церков відслужили заупокійну Літію у місцевій церкві, сповненій суму та світлої пам’яті. На сільському цвинтарі добрими спогадами про мешканця села поділилася староста Наталія Некрут, згадуючи його як відповідального та щирого земляка. Про учня Анатолія зворушливо розповіла його колишня вчителька та мама однокласника його молодшого сина, Лариса Василівна Бондарець, яка також була його одногрупницею. Класний керівник Анатолія у ліцеї, Оксана Михайлівна Мельничук, поділилася теплими спогадами про його роки навчання. Лариса Бондарець також пригадала, як усім селом збиралися кошти для Героя Анатолія на дрон, який вірно прослужив захисникам більше року на передовій, підкреслюючи його відданість і вклад у спільну справу. Його серце було великим, як небо, він не просто жив – він світив, і пішов так, як і жив – захищаючи рідну землю та своїх близьких.

Слова глибокої вдячності за виховання такого сина та щире співчуття сім’ї висловив заступник міського голови Володимир Дужий. Він зазначив, що жодними словами не можна затамувати біль матері, яка втратила сина, дружини, для якої чоловік був цілим світом, та синів, які ще не можуть впоратися зі своїм горем. Це не просто втрата – це життя, віддане за кожного з нас, за наш спокій та мирне небо. Єдине, що ми маємо зробити, це всебічно підтримувати сім’ю Героя Анатолія та вічно берегти світлу пам’ять про нього, передаючи її з покоління в покоління. Світла пам’ять та вічна слава нашому захиснику, справжньому українському воїну! Хвилиною мовчання вшанували пам’ять всіх Героїв України, які полягли у боротьбі за нашу свободу та незалежність. Військовий побратим передав прапор України, під яким Герой Анатолій йшов у бій зі своїми побратимами, його дружині Людмилі, як символ його незламності та самовідданості. Пролунав триразовий залп пострілів, що пронизав повітря, та урочисто зазвучав Гімн України, що посилив відчуття національної єдності та гордості. Віддаючи шану воїну, всі присутні схилили голови та стали на коліна, демонструючи безмежну повагу до його жертовності та подвигу.