Остання шана Герою: Славута попрощалася з Олександром Сивоконюком

Сьогодні у Славутській громаді попрощалися із солдатом, земляком, Героєм — Сивоконюком Олександром Володимировичем. Людиною, яка народилася серед нас, виросла на наших вулицях, а загинула, захищаючи нашу землю.

Олександр народився 27 листопада 1986 року у Славуті — місті, яке він любив і яке любило його. Тут пройшли його дитинство й юність. З 1992 по 2009 рік він навчався у Славутській загальноосвітній школі №2 — бігав тими самими коридорами, що й багато з нас, сидів за партою, мріяв про майбутнє.

Після школи — дорога вперед. Спершу технікум в Одесі, де він уперше відчув смак самостійного дорослого життя. А потім — Хмельницький, Міжрегіональна академія управління персоналом. У 2016 році Олександр здобув диплом спеціаліста за фахом «Менеджмент організацій і адміністрування» та кваліфікацію менеджера бізнесу. Він не зупинявся, він прагнув більшого — і отримував його чесною працею.

Як і тисячі українців, Олександр шукав кращого життя за кордоном. Працював у Польщі. Згодом, коди повернувся додому, влаштувався на підприємство «Аква-Родос», на якому дванадцять років сумлінно працював полірувальником.

Рідні кажуть: він мав золоті руки. Міг полагодити, зробити, допомогти — і ніколи не відмовляв. Хто б не звернувся — Олександр відгукувався. Бо так його виховали. Бо таким він був — людиною, для якої слово «допомогти» було не обтяженням, а природнім станом душі.

Він був опорою для мами. Тим, на кого вона покладалася, до кого зверталася у скрутну хвилину, кого безмежно любила. Він був добрим сином і люблячим внуком — для своєї бабусі, яка, мабуть, молилася за нього кожного ранку.

14 січня 2025 року Олександра було призвано за мобілізацією. Він став старшим стрільцем військової частини А4350. Не скаржився, не тікав, не шукав обхідних шляхів. Узяв зброю і пішов — туди, куди кликали обов’язок і совість. Бо він розумів: якщо не він — то хто? Якщо не зараз — то коли?

04 липня 2025 року під час виконання бойового завдання у районі населеного пункту Олексіївка Волноваського району Донецької області Олександр зник безвісти. Для його рідних почалися найважчі місяці в житті — між надією і невідомістю, між очікуванням і страхом, між молитвою і тишею телефону.

На превеликий жаль, того ж дня Олександр загинув. Мужньо. Виконавши бойовий обов’язок до кінця. В бою за Україну, її свободу і незалежність — ті цінності, які більшість із нас приймає як даність, а він заплатив за них найвищу ціну.
Ми живемо, прокидаємося щоранку, тому що є такі, як Олександр. Тому що вони стають між нами і тим, що не має права сюди прийти. Ціна нашої свободи — це їхні життя. Кожне ім’я, яке ми вимовляємо на таких прощаннях — це ціна, яку хтось заплатив за нас. Пам’ятаймо про це щодня.

У нашого Героя залишилися мама і бабуся. Дві жінки, які любили його найбільше на світі — і яким тепер найважче. Немає слів, що могли б полегшити цей біль. Є лише наша присутність, наша пам’ять і наша обіцянка: ми не забудемо.

Міський голова, виконавчий комітет, депутати Славутської міської ради та вся Славутська громада висловлюють найглибші й найщиріші співчуття рідним та близьким полеглого Захисника.

Низький уклін тобі, Воїне… Дякуємо за захист!

Вічна слава Герою! Вічна пам’ять Захиснику України.

Слава Україні! Героям Слава!

Пресслужба Славутського МВК.