З глибоким сумом громада селища Нові Санжари попрощалася з вірним захисником України, Героєм Станіславом Поповичем, який трагічно загинув 3 липня 2025 року. Ця скорботна подія сталася внаслідок чергового підступного російського удару, спрямованого на будівлю Полтавського ТЦК. Станіславу було лише 39 років, і його життя обірвалося на самому піку сил, залишивши по собі невимовний біль та порожнечу в серцях рідних, друзів та всієї громади. Станіслав Попович віддав своє життя, захищаючи свободу та незалежність нашої країни, ставши черговою жертвою цієї жорстокої війни. Його смерть є великою втратою для всіх, хто знав цього відважного воїна. Вшанування пам’яті таких Героїв, як Станіслав Попович, є нашим священним обов’язком. Багато хто приїхав у Нові Санжари, щоб віддати останню шану. Це був скорботний день прощання. Станіслав Попович назавжди залишиться в пам’яті українців. Він був справжнім захисником України.Станіслав Попович був не просто військовослужбовцем, а справжнім патріотом, який віддано служив своїй країні. Він обіймав посаду водія у 3-му інженерно-саперному відділенні 1-го інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти групи інженерного забезпечення. Його служба була пов’язана з виконанням найскладніших бойових завдань на найгарячіших ділянках фронту, де кожен день був випробуванням на мужність та витривалість. Станіслав Попович до останнього подиху демонстрував відданість присязі та незламний дух. Він загинув внаслідок влучання ворожих безпілотників у будівлю ТЦК, що стало шокуючою звісткою для всіх, хто його знав. Особливо трагічним є той факт, що менш ніж за тиждень до цього він звільнився із лав Збройних Сил України, плануючи повернутися до мирного життя, але жорстока війна обірвала ці плани. Його жертовність є прикладом для всіх майбутніх поколінь.У скорботний день, 5 липня, селище Нові Санжари перетворилося на центр невимовного горя. Сотні людей — родина, найближчі друзі, бойові побратими та численні земляки — зібралися, щоб віддати останню шану Герою. Церемонія прощання із захисником України відбулася з усіма військовими почестями. На заході було проведено меморіальне богослужіння, під час якого священики молилися за упокій душі воїна, а присутні не стримували сліз, усвідомлюючи непоправну втрату. Кожен присутній відчував глибокий біль і висловлював свої щирі співчуття родині та близьким Станіслава. Похорон захисника об’єднав громаду у скорботі.Поховали Станіслава Поповича на селищному кладовищі, де його тіло знайшло вічний спочинок. Церемонія поховання супроводжувалася трикратним прощальним пострілом військового салюту, що стало символом останнього прощання з відважним воїном. Цей салют лунав як данина поваги до його подвигу та жертовності. На місці поховання панувала тиша, перервана лише риданнями та звуками пострілів, що підкреслювали велич моменту та глибину скорботи. Вічна пам’ять Герою Станіславу Поповичу.У родині Героя залишились дружина, троє дітей, батьки, сестра і троє братів, для яких втрата Станіслава стала непоправним горем. Його родина відчуває нестерпний біль, адже втратила люблячого чоловіка, турботливого батька, відданого сина та брата. Проте пам’ять про нього житиме вічно у їхніх серцях, у їхніх молитвах і безмежній вдячності за його мужність. Станіслав Попович назавжди залишиться символом незламної волі до перемоги, відваги та безмежної любові до рідної землі. Він є прикладом самопожертви та мужності для майбутніх поколінь. Вічна і світла пам’ять Герою, який віддав своє життя за Україну. Доземний уклін його подвигу. Ми пам’ятатимемо Станіслава Поповича як справжнього захисника, чия жертовність ніколи не буде забута. Світла пам’ять про нього буде надихати нас на боротьбу за вільне та незалежне майбутнє України.