Останній шлях Героя: Болехівщина попрощалася з Миколою Гнатойком

Рясний дощ, яскраве сонце та веселка — саме так природа прощалася з полеглим Героєм Миколою Гнатойком. Погода змінювалася на очах, віддзеркалюючи біль, розпач і смуток, що огорнув усіх навколо. Навіть сама природа, здавалося, не могла змиритися з втратою, плачучи дощем, а потім даруючи сяйво веселки — символ надії та пам’яті про молодого воїна, який віддав життя за Україну.

Прощання з воїном Миколою зібрало велику кількість людей. Сотні односельчан, друзів, побратимів, мешканців громади та сусідніх населених пунктів прийшли, щоб провести Героя в останню путь і віддати шану його подвигу. У цей скорботний час усі відчували себе єдиною родиною, об’єднаною спільним горем. Сльози на очах були не лише за загиблим, а й за кожним Героєм, що віддав своє життя за Україну, захищаючи її незалежність.

Біля батьківської хати воїна відбулася панахида. Отець Ігор Будзан, настоятель храмів у с.Солуків та Якубів, звернувся до громади зі словами, сповненими глибокого сенсу: «Христос промовив величні слова про найбільшу любов, коли людина віддає душу за друзів своїх. Ісус не лише сказав ці слова, Він підтвердив їх своїм життям і смертю. Віддавши себе заради спасіння людства, Він явив нам безмежну й жертовну любов, яка пронизує віки та торкається кожного серця. Його хресна дорога стала доказом того, що справжня любов не знає меж і страху, вона сильніша за смерть.

Так само і наш блаженної пам’яті Микола обрав шлях жертовності, любові й відваги. Перетерпівши всі випробування, він поклав своє життя за кожного з нас, щоб ми могли жити у мирі. Його подвиг — це мовчазний, але промовистий приклад справжньої доблесті й вірності. І ми знаємо й віримо, що перед Богом він не залишиться непоміченим. Його душа на особливому рахунку, бо така жертва, пройнята любов’ю й вірою, є найвищим даром, який людина може принести».

Настоятель храму Введення в храм Пресвятої Богородиці с.Тисів ПЦУ отець Олександр Васютин від імені загиблого Миколи попрощався з мамою, сестрою Наталією, братом Дмитром, племінниками, родиною, близькими і знайомими, сусідами, бойовими побратимами і всіма, кого він знав… А також закликав присутніх згадувати полеглого воїна у молитовних зверненнях, бо він віддав за усіх нас найдорожче – своє життя.

Під тужливу мелодію військового оркестру колона рушила до церкви, де священники ПЦУ і УГКЦ провели чин відспівування. Під звуки автоматних черг та під звуки пісні «Ще не вмерла України» на сільському кладовищі рідні попрощалися з Миколою. Віддати шану Герою прийшли мешканці Болехова та навколишніх сіл, щоб вшанувати пам’ять про загиблого.

Микола, як і усі інші наші захисники, теж мав свої плани на життя. Він мріяв повернутися додому, одружитися, виховати дітей, доглянути в старості маму, будувати мирне життя. Хлопець був доброю, чуйною людиною, справжнім другом, побратимом, який завжди стояв пліч-о-пліч у найважчі моменти. Він мав би жити… Але тепер назавжди обраний служити небу. Його мрії залишилися нездійсненими, але пам’ять про нього житиме вічно.

Його серце зупинилося, але дух залишається жити серед нас — у нашій пам’яті, у нашій вірі, у наших справах. Його жертовність – це нагадування про те, що війна триває. Війна не десь далеко – вона тут. Її ціна вимірюється людськими життями, болем і втратами. Ми повинні пам’ятати про це щодня.

Висловлюємо найглибші співчуття рідним і близьким Миколи. Нехай Господь дасть їм сили пережити цю тяжку втрату. Нехай пам’ять про нього буде вічною.

Спочивай з миром, наш Герою. Нехай небеса стануть твоїм новим домом. Вічна слава і пам’ять Герою!🕯🙏