ОХОРОНЕЦЬ – ЗА МИРНОГО ЖИТТЯ, «СТОРОЖ» – У ВОЄННІ ГОДИНИ, ВАЛЕРІЙ САВЧЕНКО ОХОРОНЯТИМЕ ТЕПЕР ІЗ НЕБЕС

– Тяжка втрата. Особливо для Слободи, для нашої громади, для рідних, близьких. Валерія знаю із дитинства, – Буринський міський голова Віктор ЛАДУХА розповідав про захисника України, уникаючи минулого часу. – Тихий, спокійний, добряк, умів виконати будь-яку роботу, допомогти у будь-які справі… А уперше показав себе ВОЇНОМ, коли ми з ним під час Революції Гідності стали пліч-о-пліч на Майдані у Києві. Справжній ВОЇН!

Можливо, мама і не знала, що Валерій був кілька разів контужений – не говорив, аби не хвилювати. Кілька разів пропонував підлікуватися, але він відповідав: «Ні, я до хлопців»…

Як їм вдавалося триматися може розказати Михайло, побратим Валерія, як «вигрібали» з того пекла, як залишалися живими…

Воїн-охоронець, «Сторож» був у нього позивний. Саме завдяки таким простим хлопцям – охоронцям, трактористам ми тримаємо фронт…

Хочу подякувати усім, що ми усі разом проводимо наших Героїв, але, на жаль, ми їх більше не побачимо. І наш обов’язок пам’ятати про них, підтримувати місце спочинку, шанувати родини.

Від себе особисто, від усієї громади дякую мамі за виховання сина-Героя. Справжній Герой! Герої не вмирають! Слава Україні!

Слова побратима МИХАЙЛА на церемонії прощання нікого не залишили байдужими. Як не залишили байдужими і його слова під час прощання у дворищі родинного обійстя Валерія у селі Слобода та біля Храму святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії.

Михайло був за два з половиною метри від Валерія, коли того присипало землею, першим витягував з-під завалу, коли ворожий снаряд забрав життя…

Тяжко і болісно співчувати горю матерії, сестер, для яких Валерій був і підтримкою, і поміччю. Але страшно і пекуче, коли чоловік, сам зранений, стає навколішки перед побратимом, розповідаючи про щось, відоме тим, хто не один раз дивився у вічі смерті, хто знає, які цигарки ти палиш, якою запальничкою користуєшся. Кладеш їх у труну на згадку і звершуєш останні поховальні обряди, звичаї гідного прощання…

Для воїна Валерія цього січневого дня у селі Слобода не по-зимовому світило сонце, коли востаннє проводжали «коридором пошани» захисника України однокласники, односельці, колишні колеги, з якими не один рік працював у фермерському господарстві, до Храму святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії для звершення чину відспівування, яке здійснив настоятель Храму отець ДИМИТРІЙ.

Сотні буринчан вийшли прощатися із своїм захисником. У когось ще свіжі спогади про такі ж траурні процесії, у когось є безвісти зниклі, у когось є ті, хто нині боронить Україну від ворога, хтось за покликом серця віддає останні земні почесті.

Увесь цей час зимове небо захмарилося і лише, коли на Алеї Героїв розпочалася церемонія прощання, сонце знову визирнуло, щоб також попрощатися і воїном Світла.

Оператор протитанкових ракетних комплексів, рядовий Валерій Геннадійович Савченко – вірний військовій присязі – загинув 3 січня 2025 року поблизу населеного пункту Богатир Волноваського району Донецької області під час військової служби на захисті Батьківщини.

У воїна Валерія залишилася мама, дві молодші сестрички, племінники, яким побратими передали ланцюжок та хрестик захисника України…