Павло Юрійович Бедзір – видатний український художник, живописець та графік, один із ключових лідерів мистецького авангарду «шістдесятників» Закарпаття. Народився 26 січня 1926 року в селі Калини, Тячівського району, де провів перші десять років життя в родині священника.

Дослідники біографії художника відзначають, що Павло в дитинстві був хворобливим та слабким, до п’яти років не розмовляв і уникав дитячих ігор. Він був зосереджений на власних думках, багато читав та постійно малював, демонструючи надзвичайну спостережливість.

1932—1940 рр. – навчання у горожанській школі-інтернаті.

1936 р. – родина Бедзірів переїжджає до села Свобода, що нині є частиною села Данилівка, Берегівського району Закарпаття.

1941—1945 рр. – навчання в Мукачівській торговельній академії. Паралельно Павло бере уроки живопису у художника-графіка Вільмоша Береца, що стає початком його інтенсивної творчої діяльності.

1946 рік – закінчує відділ живопису Ужгородського училища прикладного та декоративного мистецтва. Бере участь у всіх обласних виставках, демонструючи свій талант.

1947-1950 рр. – служба в Радянській армії. Після демобілізації оселяється в Ужгороді, де продовжує творчу роботу.

1952 р. – одружується з художницею Єлизаветою Кремницькою. Їхній творчий союз стає одним з найвідоміших у Закарпатті.

Павло Бедзір та Єлизавета Кремницька були визначною «мистецькою» парою Закарпаття. Їхні яскраві особистості, об’єднані мистецтвом, постійно змагались між собою, стимулюючи творчий розвиток. Незважаючи на життєві труднощі та матеріальні нестатки, вони присвятили себе мистецтву, залишивши після себе неймовірний творчий спадок. Подружжя пережило багато труднощів, але їхнє життя було сповнене творчістю і любов’ю до мистецтва.

1954 р. – починає працювати у виробничих майстернях Художфонду, що відкриває нові можливості для його творчості.

1955 р. – бере участь у республіканських та міжнародних виставках, розширюючи горизонти своєї творчості та здобуваючи визнання.

1956 р. – бере участь у виставці творів художників Закарпаття. Це підкреслює його вплив на мистецьке життя регіону.
У 1960-х рр. митець співпрацює з Ференцом Семаном, займаючись оздобленням автобусних зупинок. З 1968 р. – член спілки художників України, що об’єднувала авангардистів Закарпаття, а також митців зі Львова, Києва, Риги, Ленінграда. Це підкреслює його приналежність до передових мистецьких сил країни.
З 1973 р. – член художньої ради Художфонду, що свідчить про його авторитет у мистецьких колах.
З 1977 р. – член комісії по роботі з молоддю в закарпатському осередку Спілки художників, що підкреслює його внесок у виховання нових поколінь художників.
У 1978 р. померла дружина Єлизавета Кремницька. Після втрати дружини Павло вів усамітнений спосіб життя, вважаючи, що свобода тепер є його головним пріоритетом.
1996 р. – лауреат обласної премії ім. Йосипа Бокшая та Адальберта Ерделі за серію графічних робіт «Життя дерев».

За життя художника відбулися дві персональні виставки: у 1994 та 1995 роках в Ужгороді та Будапешті, демонструючи його творчість широкій аудиторії.
У 2001 року Лесею Кешелею про Павла Бедзіра було знято документальний фільм «Чотири стихії», що відобразило багатогранність його особистості та творчості.

Помер Павло Юрійович Бедзір 10 липня 2002 року в Ужгороді, похований на кладовищі Кальварія поруч з дружиною, що підкреслює їхній нерозривний зв’язок.

Після смерті Павла Бедзіра в липні 2002 року відбулася перша імпровізована виставка, що стала початком діяльності неформальної галереї “Коридор”, яка продовжує популяризувати його спадщину.

У 2009 році художник Павло Ковач, учень Бедзіра, ініціює вручення премії Павла Бедзіра, яку отримав Роберт Саллер за твір «Ксенія». Згодом лауреатами премії стали Володимир Топій, Антон Варга, Петро Ряска та Данило Ковач, що підтримує та розвиває пам’ять про художника.

У 2013 році на могилах Павла Бедзіра та Єлизавети Бедзір-Кремницької було встановлено парний пам’ятник з граніту авторства скульптора Василя Романа. Того ж року в галереї ILKO (Ужгород) відбулась виставка “Павло БЕДЗІР. «Невідомий відомий». Експозиція виставки складалась з двох розділів: 1) 50 графічних та живописних робіт Павла Бедзіра, 2) творчих закарпатських художників, які надихнулися творчістю та постаттю Бедзіра.

У 2016-му році твори Павла Бедзіра брали участь у виставці «Мистецтво українських шістдесятників. Можливість музею» за кураторства Ольги Балашової, Лізи Герман, Марії Ланько та підримки Stedley Art Foundation, Національний художній музей України. Виставка супроводжувалась виданням книги «Мистецтво українських шістдесятників». Того ж року, в ужгородському художфонді Павло Ковач засновує майстерню-музей Павла Бедзіра. Там діє бібліотека, заснована ще Павлом Бедзіром, проводяться зустрічі з художниками, презентації проектів, портфоліо-ревью, дискусії, події та виставки, пов’язані з діяльністю резиденції «Вибачте, вільних номерів немає». Це підкреслює важливість збереження та популяризації спадщини художника.

У 2018 році в аукціонному домі «Дукат» відбулась виставка творів Павла Бедзіра «Ловець снів», а також вийшов альбом авторства Михайла Сирохмана «Павло Бедзір».

12 липня 2019 року в ужгородській галереї “Коридор” була представлена виставка раніше невідомих фотографій Павла Бедзіра. Серед робіт: монотипії – «Вечір», 1965, «Жіночий портрет», 1972, «Відлуння далекого минулого», 1974, «Озеро», 1975, «Зимовий ранок», 1996, серія картин «Життя дерев», 1992—1993.

Твори художника зберігаються в Національному художньому музеї України, Закарпатському обласному художньому музеї ім. Йосипа Бокшая, Музеї сучасного мистецтва Херсону, а також у приватних зібраннях України та за її межами, що свідчить про його значущість та вплив.

Павло Юрійович Бедзір володів кількома іноземними мовами, захоплювався історією світового мистецтва та східною філософією, займався медитацією, йогою, цікавився філософією. Спеціально вивчив угорську, щоб читати відповідну літературу, недоступну в СРСР. Працював у техніках монотипії, граттажу. Він був “академією” в одній особі, надихаючи багатьох молодих художників. Завдяки йому, його дружині Лізі Кремницькій і художникові Ференцу Семану, Ужгород став центром вільної творчості в тоталітарні часи. Павло Бедзір був вільним від штампів, його творчість не завжди сприймалась, але він залишився яскравим представником шістдесятників на Всеукраїнському рівні. Його життя було шляхом до самопізнання, а мистецтво змінило та продовжує змінювати культурний простір Закарпаття, спонукаючи до роздумів про глибокі філософські аспекти життя.