Павло Петрович Джус: Життя, сповнене мрій, обірване війною. Молодий хлопець, якому було лише 28 років, назавжди залишиться в пам’яті як Герой. Його весільний коровай, символ нездійсненого щастя, розділили на кладовищі, віддаючи шану його світлій пам’яті.

Павло народився 25 червня 1996 року в селі Курозвани. З дитинства він виявляв прагнення до знань та роботи. Навчався у Курозванівській школі, де здобув базову освіту. Згодом, він продовжив навчання в Сарненському професійно-технічному училищі, обравши спеціальність тракториста та водія. Його старанність та наполегливість були відзначені, адже він закінчив навчальний заклад з відзнакою.

Після завершення навчання Павло проходив строкову військову службу, віддаючи свій обов’язок перед Батьківщиною. У мирному житті він не цурався жодної роботи, демонструючи працьовитість та відповідальність. Працював на швейній фабриці в Хмельницькій області, шукав кращої долі на заробітках у Польщі. Останнім місцем його роботи був Гощанський цегельний завод, де він трудився до моменту мобілізації.

20 грудня 2022 року життя Павла кардинально змінилося. Він став на захист України, мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив в окремій механізованій бригаді, обіймаючи посаду оператора відділення управління командира мінометної батареї. Павло з честю виконував свій військовий обов’язок, демонструючи мужність та відвагу.

Павло був взірцем чесності, порядності та надійності. Його цінували як вірного друга, турботливого сина та просто хорошу людину. Він мріяв про щасливе майбутнє: хотів працювати, розвиватися, будувати сім’ю та дім. Любив своє рідне село, захоплювався сільським господарством та риболовлею, плануючи реалізувати свої мрії.

На жаль, його життя обірвалося надто рано. Павло загинув 13 березня 2025 року на Донеччині внаслідок обстрілу FPV-дроном противника, захищаючи суверенітет та територіальну цілісність України. Він не встиг створити сім’ю, виростити дітей, збудувати дім, як мріяв. Його загибель – це велика втрата для всіх, хто його знав та любив.

Символом його нездійснених мрій залишився весільний коровай, який жителі Гощанської громади, рідні та друзі розділили на кладовищі під час прощання з Героєм. Цей коровай став нагадуванням про його нереалізоване щастя, про його плани та сподівання, що так і не здійснилися.

Щирі співчуття рідним та близьким! Вічна пам‘ять і слава Герою України!