Сказ – це надзвичайно небезпечне гостре інфекційне захворювання, яке загрожує як тваринам, так і людям. Воно передається від заражених тварин до людини, переважно через укуси або потрапляння слини на пошкоджену шкіру чи слизові оболонки. Слід пам’ятати, що на сказ хворіють абсолютно всі теплокровні тварини. Особливу небезпеку становлять дикі тварини, такі як лисиці та вовки, а також домашні улюбленці – коти та собаки. Вони можуть бути переносниками вірусу як у буйній, так і в паралітичній формі. Не варто недооцінювати роль дрібних гризунів та навіть летючих мишей, адже вони також можуть сприяти поширенню цього смертельного вірусу. Збудник сказу локалізується у мозковій тканині та слині інфікованих тварин. Зараження найчастіше відбувається через укуси, але навіть просте заслинення подряпин на шкірі може призвести до інфікування. Будь-яка незвичайна, агресивна чи пригнічена поведінка тварини, чи то домашньої, чи дикої, має викликати занепокоєння та бути сигналом про можливе захворювання на сказ. Особливо небезпечними є множинні укуси, а також укуси в ділянки тіла з великою кількістю нервових закінчень, такі як обличчя, шия чи пальці рук. Після зараження вірусом сказу настає інкубаційний період, який в середньому триває від 1 до 3 місяців, хоча можливі й коротші або довші терміни. На ранніх стадіях захворювання у людини можуть спостерігатися підвищена збудливість, порушення сну, біль у місці укусу, труднощі з диханням і ковтанням, а також виражений страх смерті. Статистика показує, що укуси в голову значно підвищують ризик розвитку сказу (до 88%), тоді як укуси в кінцівки мають менший відсоток (21% для нижніх кінцівок). Ознаки сказу у собак можуть бути різноманітними: від дратівливості, бурчання та ховання в темні місця до безпричинного гавкоту, імітації ловлі мух у повітрі та поїдання неїстівних предметів. Часто скажена собака виглядає так, ніби вона вдавилася кісткою.


Профілактика сказу – це комплексне завдання, що вимагає уваги як до домашніх тварин, так і до дикої природи. Основними завданнями у боротьбі із сказом є:

– Специфічна профілактика: своєчасне проведення щеплень антирабічною вакциною для осіб, які зазнали укусів або заслинення від підозрілих тварин. Це найважливіший крок для запобігання розвитку хвороби.

– Вакцинація домашніх тварин: максимальне охоплення профілактичними щепленнями котів і собак. Це створює надійний імунний бар’єр, який захищає як самих тварин, так і запобігає передачі вірусу людям.


У разі будь-якого контакту з твариною, що може бути хворою на сказ (укус, заслинення пошкодженої шкіри), необхідно негайно промити рану проточною водою з господарським милом, а потім обробити краї 5% розчином йоду. Найголовніше – якнайшвидше звернутися до медичного закладу за місцем проживання. Тільки повний курс лікувально-профілактичних щеплень, призначений лікарем, може гарантувати надійний захист від сказу. Важливо також правильно утримувати домашніх тварин. Собак, особливо сторожових, слід тримати на ланцюгах у відведених місцях, щорічно проводити їм вакцинацію проти сказу та виводити на вулицю в намордниках. Забороняється вигулювати собак біля лікувальних закладів, шкіл, дитячих садків, у парках та на ринках. Дотримання цих простих правил допоможе запобігти небезпечним укусам та уникнути захворювань, що передаються тваринами.