10 липня в Україні вперше відзначається важлива та зворушлива дата – День вшанування загиблих медиків. Ця ініціатива, започаткована командою Відзнаки «Орден Святого Пантелеймона», має на меті увічнити пам’ять про медичних працівників, які поклали своє життя, рятуючи інших під час повномасштабної війни. Це день глибокої скорботи, але й безмежної вдячності за подвиг тих, хто до останнього подиху стояв на варті здоров’я та життя українців. Загиблі медики – це не просто цифри статистики, це сотні й тисячі обірваних доль, які обрали найгуманнішу професію, а в часи випробувань стали справжніми воїнами світла, демонструючи неперевершену мужність та самовідданість на передовій. Кожен із них залишив по собі незгладимий слід в історії, ставши символом незламності духу та вірності клятві Гіппократа. Вшанування пам’яті цих героїв є нашим священним обов’язком, що свідчить про глибоку повагу до їхньої жертовності.В умовах жорстокої війни медичні працівники є однією з найвразливіших, але водночас найвідважніших категорій населення. Вони працюють на передовій, під обстрілами, в евакуаційних бригадах, у зруйнованих лікарнях, під землею в тимчасових укриттях, надаючи допомогу пораненим воїнам та цивільним громадянам. Кожен з них – це герой, що щодня ризикує собою задля порятунку інших, часто працюючи без відпочинку в нелюдських умовах. День вшанування загиблих медиків дозволяє нам ще раз усвідомити масштаб їхнього внеску та велич їхнього жертовності. Це нагадування про те, що ціна нашої свободи надзвичайно висока, і вона включає в себе життя тих, хто лікував рани та повертав до життя навіть у найпекельніших умовах. Ми пам’ятаємо кожного загиблого медика, чия професійна клятва перетворилася на місію порятунку в умовах безжальної агресії, показуючи приклад відваги та милосердя.Ініціатива Відзнаки «Орден Святого Пантелеймона» щодо впровадження такого дня є надзвичайно своєчасною та важливою для всього українського суспільства. Вона не лише вшановує пам’ять про загиблих медиків, а й привертає увагу суспільства до надлюдських умов, у яких доводиться працювати медичним працівникам під час війни. Це також заклик до підтримки тих, хто продовжує свою нелегку працю, і до допомоги родинам полеглих героїв. Подвиг загиблих медиків України назавжди залишиться у серцях українців як символ незламності, милосердя та справжнього героїзму. Цей день – можливість для кожного з нас віддати шану тим, хто віддав найцінніше – своє життя – задля порятунку інших, хто до останнього подиху боровся за кожне життя.Пам’ять про загиблих медиків – це наша відповідальність, наш борг перед тими, хто пожертвував усім заради нас. Це не просто данина їхній мужності, а й усвідомлення, що їхня самовіддана праця є фундаментом для майбутнього України, її стійкості та здатності протистояти викликам. Кожен лікар, медсестра, фельдшер, парамедик, санітар, який загинув, є частиною нашої колективної пам’яті та гордості. Їхні імена мають бути вписані золотими літерами в історію нашої країни. Цього дня ми згадуємо не лише тих, хто загинув на полі бою, а й тих, хто помер від поранень, від хвороб, працюючи в нелюдських умовах, чи став жертвою ворожих обстрілів мирних медичних установ. Їхня самопожертва є прикладом найвищого служіння людству. Ми дякуємо за врятовані життя, за кожну надану допомогу, за кожну надію, яку вони дарували.

. Завдяки їхній жертовності, багато хто продовжує жити. Шануємо пам’ять тих, хто завжди був поруч у найскладніші моменти, хто рятував навіть тоді, коли надії майже не було. Цей день є важливим нагадуванням про те, що медики на війні – це не лише лікарі, а й воїни, які стоять на передовій боротьби за життя.