ПАМ’ЯТАЄМО… Минуло десять років, але Олександр Бараненко, наш Герой, назавжди залишиться у наших серцях. Його історія – це нагадування про самовідданість та жертовність заради України, про мрію про мирне небо, що так і не здійснилася для нього особисто, але за яку він віддав найцінніше.Олександр Володимирович Бараненко народився 2 травня 1977 року у мальовничому селі Чернеча Слобода на Сумщині. З юних років він виявляв скромність, щирість та працьовитість. Його життя було тісно пов’язане із землею – він працював механіком, любив свою рідну українську землю та людей, які його оточували. У його мріях завжди було спокійне та мирне майбутнє для України. Він вірив у світле завтра і віддав усе, щоб наблизити його.Свій обов’язок перед Батьківщиною Олександр Бараненко виконав до кінця, демонструючи справжній патріотизм. Строкову службу у лавах Збройних сил України він проходив у 1995-1996 роках, набуваючи досвіду та гартуючи свій характер. Після демобілізації повернувся до рідного села і продовжив працювати трактористом у ФГ “Віталія”. Його колеги згадують його як відданого, чесного та наполегливого працівника, який завжди виконував свою роботу з душею та відповідальністю.З початком агресії, 24 березня 2015 року, Олександр знову був мобілізований до Збройних сил України. Він став механіком-водієм зенітно-ракетного дивізіону 156-го зенітно-ракетного полку. Це була небезпечна та відповідальна місія, адже його батарея дислокувалася поблизу міста Сєвєродонецьк – однієї з гарячих точок того часу. Олександр Бараненко до останнього подиху стояв на захисті неба України, її суверенітету та територіальної цілісності.На жаль, 11 липня 2015 року життя нашого Героя обірвала ворожа куля снайпера. Це сталося у Сєвєродонецьку, коли Олександр виконував свій військовий обов’язок. Його загибель стала непоправною втратою для родини, друзів та всієї громади. Десять років без Олександра – це десять років болю та туги, які не вщухають.Зі слів його брата Сергія Володимировича, біль втрати відчувається досі: “Болить досі… Уже 10 років немає мого рідного брата, немає його поруч, а ми й досі ловимо себе на думці: ‘Зараз би Олександр сказав, порадив, підтримав…'”. Його відсутність відчувається щодня, але його дух і пам’ять живуть у кожному кроці близьких, у кожній сльозі та у кожній молитві за мир в Україні. Ця пам’ять про Олександра Бараненка є незгасною і слугує символом незламності українського народу.Похований Олександр Бараненко у своєму рідному селі, в тому краю, де минуло його дитинство, де він босоніж бігав рідними стежками, де мріяв про щасливе та мирне майбутнє. Його могила є місцем вічного спокою та поклоніння.У місті Буринь, на Алеї пам’яті Героїв України, серед світлин тих, хто віддав своє життя за нашу свободу, гідно розміщений і його портрет. З глибоким, вічним поглядом він продовжує дивитися на нас, нагадуючи про ціну миру та незалежності.#НЕЗАБУВАЄМО#НЕПРОБАЧИМО#ГЕРОЇНЕВМИРАЮТЬ#НАЗАВЖДИВНАШИХСЕРЦЯХ