ПАМ’ЯТАЄМО ТА НЕ ЗАБУДЕМО: ІСТОРІЯ ЖИТТЯ МОЛОДШОГО СЕРЖАНТА БОРИСА АТУЛІНА

Рік тому, 14 жовтня 2024 року, виконуючи бойове завдання поблизу села Новоандріївка Пологівського району Запорізької області, загинув наш земляк, мужній воїн – молодший сержант Борис Атулін, командир стрілецького відділення. Його життя, сповнене любові до людей, мистецтва та України, обірвалося надто рано, але пам’ять про нього житиме вічно.

Шлях до України: Від Саратовської області до Шепетівщини

Борис Амангільдайович Атулін народився 2 липня 1970 року у селищі Кривояр Ровенського району Саратовської області. Його дитинство було непростим: рано втративши батьків внаслідок ДТП, він разом із братами та сестрами виховувався дядьком. «Нас всіх разом було дев’ятеро, велика дружна родина, свій міні-садочок», – згадував Борис, зберігаючи тепло сімейних стосунків. Після закінчення Кривоярської середньої школи у 1987 році, він працював трактористом. Служба в армії з 1988 по 1990 роки звела його з долею – він познайомився з Жанною, дівчиною з України. Їхнє кохання розквітло, і в листопаді 1990 року вони одружилися. Після демобілізації, у 1991 році, молода сім’я переїхала на батьківщину дружини, у село Жилинці Шепетівського району. Тут Борис продовжив працювати трактористом, а згодом їхня родина поповнилася двома донечками – Аллою (1995) та Марійкою (1998).

Талант, що розквітнув на рідній землі

Борис був не лише працьовитою людиною, а й надзвичайно талановитою та життєрадісною. У 1999 році його запросили очолити Вовківецький сільський будинок культури. Прагнучи досконалості, він вступив до Кам’янець-Подільського училища культури, яке з відзнакою закінчив у 2003 році, здобувши кваліфікацію організатора культурно-дозвіллєвої діяльності. Його любов до мистецтва була безмежною: чудові вокальні дані, участь у вокальному колективі «Гомін», гра на гармоніці та неперевершене виконання українського гумору – все це свідчило про його багатогранний талант. Колеги згадують його як доброго, веселого, дотепного чоловіка, який завжди міг підняти настрій. Працівники культури Судилківської громади, частиною якої був Борис, стали справжньою командою, що разом творила, планувала та допомагала військовим.

Останній бій за Україну

17 серпня 2024 року Борис Атулін був мобілізований. Він пішов захищати свою країну, яку щиро любив. Його серце було сповнене любові не лише до мистецтва, а й до людей. Він умів підтримати, зігріти, щиро радів успіхам інших. Навіть перебуваючи на передовій, він щодня знаходив час, щоб привітати своїх друзів у соцмережах, бажаючи доброго ранку та спокійної ночі. Його останній допис: «Цінуйте тих, хто присвячує вам свій час, адже вони віддають, те, чого ніколи не зможуть повернути назад…» – це слова людини, яка глибоко розуміла цінність життя та людських стосунків. Борис мріяв про мир та чисте небо над Україною. Його життя, обірване в бою, стало свідченням найвищої жертовності заради майбутнього.

🕯 Вічна світла пам’ять і доземний уклін воїну-захиснику – молодшому сержанту Борису Атуліну!

#Памяті_Героя #Шепетівська_ТГ #Борис_АТУЛІН #молодший_сержант #командир_стрілецького_відділення