🕯 Пам’ятаємо. 83 роки з дня трагічної ліквідації здолбунівського гетто.

13 жовтня 1942 року у Здолбунові сталася подія, яка назавжди закарбувалася в історії міста – було ліквідовано гетто, що призвело до зникнення цілої єврейської громади. Люди, які активно брали участь у житті міста, працюючи на залізниці, у торгівлі, медицині та ремеслах, формуючи культуру й розвиток Здолбунова, були жорстоко розстріляні в урочищі поблизу сучасної вулиці Старомильська.

✅ Цього року пам’ятник, встановлений на місці трагедії, був оновлений завдяки ініціативі та фінансовій підтримці Здолбунівського міського голови Владислава Сухляка. Ці події – не просто минуле. Це наша спільна пам’ять. Вшановуючи тих, кого забрала війна, ми визнаємо їхню гідність та належне місце в історії нашого міста.

Детальніше про цю трагічну подію – у статті завідувача Здолбунівського краєзнавчого музею ім. О. Тищенка Олександра Чижевського, підготовленій на основі книги Петра Долганова «Життя і загибель єврейської громади Здолбунова».👇

💬 Нині, коли триває війна, ми щодня усвідомлюємо цінність людського життя. Саме тому сьогодні, у 83-у річницю, надзвичайно важливо згадати подію, яка назавжди змінила Здолбунів: ліквідацію гетто, що відбулася 13 жовтня 1942 року. Того дня місто втратило цілу національну спільноту – єврейську громаду.

Без цієї громади Здолбунів був би зовсім іншим. До війни євреї становили значну частину населення (за переписом 1921 року: 1 636 осіб із 9 963 мешканців). Вони відігравали ключову роль у медицині, торгівлі, на залізниці, у майстернях та крамницях, активно долучалися до формування міської культури та економіки. Втрата цієї спільноти – це не лише особиста трагедія для тисяч людей, а й глибокий розрив у тяглості міської пам’яті та розвитку.

Трагічний ранок 13 жовтня розпочався о 4:00. Німецька жандармерія під командуванням Вільгельма Вакера, за участю допоміжної поліції, оточила гетто. Виходи були перекриті, а будь-хто, хто намагався втекти під час «евакуації» до місця розстрілу, отримував наказ стріляти. Ця акція була частиною скоординованого циклу знищення, що охопив Волинь 13–15 жовтня (Здолбунів – Мізоч – Острог).

Здолбунівське гетто проіснувало довше, ніж сусідні, ймовірно, через економічні фактори та використання примусової праці на незавершених будівельних проєктах. Місцем масових убивств стали каменоломні поблизу Старомильська (нині в межах міста). За свідченнями очевидців, 13 жовтня 1942 року в самому Здолбунові загинуло приблизно 1 000–1 200 осіб. Загалом у Старомильську було вбито близько 1 700 євреїв Здолбунова. Частині людей вдалося врятуватися в хаосі облав і стрілянини – це також важлива частина правди про той день.

У контексті ліквідації гетто важливою є роль будівельної фірми «Юнг», яка масово використовувала примусову працю євреїв та місцевих мешканців. Водночас невелика група навколо керівника здолбунівської філії Германа (Фріца) Гребе намагалася використати можливості підприємства, щоб пом’якшити жорстокість режиму та відтермінувати насильство. Історики пов’язують пізнішу (для регіону) ліквідацію гетто саме з незавершеними будівельними проєктами, де працювали євреї. Це не скасовує факту експлуатації, але показує складність людських вчинків у нелюдських умовах.

У 1967 році в Здолбунові було встановлено два меморіали, створені за канонами радянської культури пам’яті про «Велику Вітчизняну війну»: один – на місці розстрілу 7 серпня 1941 року, другий – біля масової могили в Старомильську, де 13 жовтня 1942 року поховано близько 1 700 євреїв Здолбунова. Формулювання на написах – «350 радянських громадян» і «близько 6 000 мирних громадян м. Здолбуново…» – не згадують єврейську ідентичність більшості загиблих (і завищують кількість у Старомильську), перетворюючи конкретну спільноту-жертву на знеособлену масу «громадян». Така риторика була частиною свідомої політики: радянська пам’ять формувала загальнорадянську ідентичність і уникала підкреслення етнічності жертв, аби не посилювати національні ідентичності окремих груп (зокрема, євреїв).

☝ Навіщо згадувати про це сьогодні? Тому що йдеться не про «минуле взагалі», а про наше місто, наші вулиці, наш спільний простір. Вшановуючи пам’ять про ліквідацію гетто, ми визнаємо втрату громади, яка творила Здолбунів; повертаємо імена загиблим і вчимося бачити людину – незалежно від її національності чи віросповідання. Це має пряме значення для сьогодення: у країні, що бореться за свободу, ми будуємо культуру гідності, правди та відповідальності за збереження пам’яті.