?Пам’ять жива: сьогодні, 30 серпня, минає друга річниця загибелі березівчанина ВАСИЛЯ ІСКРИ??

?Молодий воїн, березівчанин ВАСИЛЬ ІСКРА, який заради незалежності нашої Батьківщини, заради свободи її народу віддав найцінніше – власне життя. Річниця вічного жалю і світлої пам’яті.

Іскра Василь Олександрович народився 14.01.1989 року в с. Капітанка, Кіровоградської області. Мама заздалегідь обрала для хлопчика ім’я, але доля вирішила по іншому. Син народився передчасно – саме в ніч на 14 січня, в День Святого Василя. Тому батьки без вагань назвали синочка Василем.

Боротьба за життя Василя почалася із самого народження. Працівники з медперсоналу казали матері, що новонароджений слабенький, може не вижити. Але лікар запевняв, що “все буде добре і дитина буде жити”. В дитинстві хлопець був досить хворобливим. Коли підріс, то рідні дивувалися наскільки він був міцним, сильним.

Бабуся Василя дуже хотіла, щоб онук був військовим. І хлопець з дитячих років дуже полюбляв все, що пов’язано з військовою справою, особливо техніку, зброю. Він мріяв бути в майбутньому військовим.

Навчався Василь у місцевій школі до 8 класу, а потім через розлучення батьків, переїхав до смт. Захарівка (колишня назва Фрунзівка) до батька. Закінчив 9 клас саме тут, де потім і навчався в місцевому училищі на тракториста.

В 2007 році Василь вступає до лав ЗСУ у Президентський полк, що в Києві. Але життя не склалося в плані військової справи. Так як Василь був водієм, йому подобалося бути постійно за кермом, подорожувати, то став далекобійником. В дитинстві батько навчив лагодити будь-яку техніку, то Василь був з машинами на «ти».

Всі, хто знав Василя, згадують, що він був дуже чесним і справедливим. Якщо він бачив несправедливість по відношенню чи то до себе, чи то до когось, він ніколи не міг змовчати, був небайдужим до цього.

Неймовірна любов була у Василя до тварин. Він з дитинства приносив додому всіх безпритульних тваринок. І навіть, коли вже був дорослим, ця любов не зникла. Подорожуючи навіть на фурі, він привозив додому собак або котів. Коли наш земляк жив у Березівці разом із дружиною, то в квартирі у них був такий собі «міні зоопарк»: рибки, папуги, равлики, коти. Василь колекціонував мініатюри різних машин і навіть військову техніки, як танки.

У 2014 році Василь відправляється у зону АТО. Хоч у нього були проблеми з легенями, але все одно пішов до ТЦК. «Хто, як не я??» – казав він своїм рідним, які до останнього не знали про його план. Був водієм БТРу до 2015 року.

Після АТО Василь розпочинає працювати водієм в ТОВ “НВФ “СЛАВЯНКА”, що на Березівщини. З часів АТО він постійно спілкувався з майбутньою дружиною, а в 2018 році пара одружилася. В Березівці прожили 8 років, виховуючи сина Максима.

Дружина Юлія згадує з теплом, як вони родиною подорожували по Україні. Завдяки чоловіку побували в різних куточках своєї Батьківщини. Полюбляли збирати гриби та їздити на рибалку.

З перших днів повномасштабної наш земляк без вагань став на захист рідної країни. Був поранений, але все одно повернувся на війну.

Побратими розповідали, що він один з небагатьох, хто ходив діставати тіла загиблих з полів бою. Хоча інші не хотіли, бо це було дуже небезпечно і навіть командування не дозволяло це робити, але він робив…бо казав: «Як я буду жити з думкою, що їх там залишив. Може і мене так не залишать на полі, а повернуть сім’ї». Згадують хлопці, що був дуже добрим і неймовірно сміливим, постійно допомагав військовим, навіть з інших взводів.

Сестра Карина з любов’ю про брата: «Я ним дуже пишаюся. Звісно, він мій брат, але він був такою Людиною, сам ніколи нічого не розповідав. От зовсім нічого. І нічого не просив ніколи. Після загибелі багато хто з хлопців розповідали про нього, що він сам водив їх на завдання, хоча не був ніяким командиром. Просто рядовий. Але за ним йшли, тому що Василю вірили і він знав що робить… Мабуть, тому ми будемо надіятись, що не могло його життя так закінчитись… Ще він купив 6 блоків цигарок і казав «прийду з війни буду всім роздавати». Бо у військових найбільша біда була з відсутністю сигарет».

Гранатометник механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону, солдат Василь Іскра загинув 30 серпня 2022 року поблизу населеного пункту Таврійське Херсонської області. Військовий вважався безвісти зниклим. Майже 5 місяців рідні чекали на свого Захисника, мали надію, що він живий, здоровий… Але, на жаль, отримали жахливу звістку. Тепер Василю назавжди 33…

У Захисника залишилися батьки, сестра, дружина та син.
Поховали Василя Олександровича на Алеї Слави в Березівці.

Низький уклін рідним та близьким воїна, який віддав своє життя за Україну, за кожного з нас.
Сьогодні згадайте його добрим словом і тихою молитвою?
Пам’ятаємо і будемо Пам’ятати!!!
Спочивай з миром! Герої не вмирають??

Березівський міський голова Валерій Григораш