ПАМ’ЯТІ ГЕРОЯ АНДРІЯ ЗАЛУЖНЯКА

Живе лиш той, хто не живе для себе,
Хто для других виборює життя.

Василь Симоненко

Андрій Залужняк – солдат, гранатометник 1-го стрілецького відділення 1-го стрілецького взводу 3-ї стрілецької роти 170-го батальйону 120-ї бригади територіальної оборони. Життя кожного українського героя — це історія мужності, честі та відданості рідній землі. Андрій Залужняк був саме таким – справжнім воїном, патріотом, людиною з великим серцем. Він без вагань став на захист України та віддав своє життя за свободу і майбутнє своєї родини й усього українського народу.

Дитинство та Сім’я Андрія Залужняка

Андрій народився 26 листопада 1989 року в селі Жабинці, Новоушицького району Хмельницької області. Виростав у дружній родині разом зі старшим братом Анатолієм. Батьки, Анатолій та Любов, працювали в місцевому радгоспі. У 9-річному віці Андрій пережив важку втрату — після хвороби пішла з життя його мати. Відтоді його виховували батько, бабуся та рідна тітка Валентина.

З дитинства Андрій Залужняк відзначався добротою, щирістю та наполегливістю, мав багато друзів. Він гарно навчався в Заміхівській школі, любив спорт, особливо футбол, який залишався його пристрастю протягом усього життя. Після 9 класу вступив до Барського фахового коледжу транспорту та будівництва, де навчався два роки. Згодом здобув професію муляра, монтажника сталевих і залізобетонних конструкцій та електрозварника в Барському професійному будівельному ліцеї.

У листопаді 2008 року Андрій Залужняк був призваний на строкову військову службу до 11-ї зенітно-ракетної Шепетівської бригади (в/ч А3730) – одного з підрозділів зенітних ракетних військ Повітряних сил Збройних сил України. Після року служби був звільнений у запас.

Родинне Життя Андрія Залужняка

У липні 2012 року Андрій познайомився з Тетяною — своєю майбутньою дружиною. Їхні почуття швидко переросли у щось більше, і вже 28 вересня 2013 року вони стали чоловіком і дружиною. У 2017 році Андрій Залужняк став батьком — народився їхній син Данило. Це була найбільша радість у його житті, але цей рік приніс і тяжкі втрати – у травні після важкої хвороби пішов із життя батько, а в липні не стало бабусі.

Він багато працював на будівництві, щоб забезпечити родину, але завжди знаходив час для сина та дружини. Крім житлових будинків, Андрій Залужняк був задіяний в реконструкції стадіону НСК «Олімпійський» і побудові інфраструктури, та метро в Києві, займаючись монолітними роботами. Також мав досвід роботи в охороні та торгівлі. Андрій був завжди веселий, товариський і щирий, любив проводити час із сім’єю за улюбленими традиціями — спільним приготуванням їжі, вмів дуже смачно готувати різноманітну їжу, любив ходити в ліс по гриби, грати у футбол і відвідувати футбольні матчі.

Початок Війни та Служба Андрія Залужняка

24 лютого 2022 року, коли розпочалася повномасштабна війна, Андрій перебував на роботі в Києві. Того ж дня він повернувся додому, а вже зранку 25 лютого, не вагаючись, вирушив до військкомату, щоб стати на захист України. 2 березня його зарахували до лав 170-го батальйону 120-ї бригади територіальної оборони. Спочатку служив на Вінниччині, потім у Київській області, ближче до кордону з Білоруссю. Андрій Залужняк був вмотивований, сміливий, відданий службі, ініціативний, завжди готовий до навчання, самостійно шукав усе необхідне для підрозділу. Андрій товаришував із багатьма побратимами, завжди підтримував їх, ділив труднощі служби та допомагав у складних ситуаціях.

Коли набирали групу для розвідки, він одразу погодився. Пройшовши двомісячне навчання, у квітні 2023 року Андрій Залужняк відправився на передову — у Бахмут. Там зазнав травми ноги та контузії, але зміг врятувати кількох побратимів. Після лікування знову повернувся до війська.

У травні 2024 року його батальйон направили на Лиманський напрямок. Оборона позицій була надзвичайно складною через інтенсивні обстріли та відкриту місцевість та неможливість добратись туди на авто. Попри це, Андрій завжди виходив живим, хоч і з контузіями. Після чергового бою він знову поїхав на коротке лікування додому. Це був останній раз, коли його рідні бачили його живим. Він відчував, що може не повернутися, але залишався вірним присязі.

Останній Бій Андрія Залужняка

22 липня 2024 року Андрій вирушив на одну з найскладніших позицій разом із побратимом і військовослужбовцями з дружніх підрозділів. 26 липня почався штурм, у якому його побратим Віктор загинув, а сам Андрій отримав важке поранення ноги. До ранку 27 липня він чекав на евакуацію, але ворог не дав змоги забрати його.

Позиція була втрачена, і зв’язок із Андрієм Залужняком обірвався. Було багато спроб дістатися до тієї позиції, але всі вони виявилися безуспішними через інтенсивні бої та ворожий вогонь. До 8 серпня він рахувався зниклим безвісти. Рідні жили надією, що Андрій живий і потрапив у полон, проте ці сподівання не справдилися… Лише після відбиття території вдалося забрати тіла загиблих захисників.

Крім загиблих на позиції, втрати понесли й військовослужбовці, які вирушили для евакуації поранених і тіл полеглих – щонайменше четверо з них загинули, а інші були поранені. Попри всі зусилля, Залужняк Андрій героїчно загинув 27 липня 2024 року поблизу населеного пункту Новосадове, Краматорського району Донецької області. Андрій був нагороджений медаллю «Ветеран війни» та грамотою за зразкову службу.

Пам’ять та Спадщина Андрія Залужняка

“Чоловік був моїм найкращим другом, надійним партнером і люблячим батьком. Ми з сином завжди знали, яке важливе місце займаємо в його серці. Він любив робити сюрпризи, був завжди щирим і усміхненим, незважаючи на труднощі. Він мріяв здобути вищу освіту інженера будівельника і розвиватись в цій сфері, про майбутнє нашого сина, про те як після перемоги буде відбудовувати країну. Його найбільший страх — більше ніколи не побачити нас — на жаль, здійснився. Він завжди знаходив потрібні слова, щоб підтримати й заспокоїти мене та сина, казав, що все буде добре – і так було до його загибелі. Біль від його втрати ніколи не стане меншим, бо таких людей одиниці…Але такі люди, як він, назавжди залишаються в пам’яті. Він жив для нас, для родини, для України. Таким ми його пам’ятатимемо.”
— Дружина Тетяна

“Андрій був чудовим другом, хоробрим воїном і надійним побратимом. Завжди приходив на допомогу. Справедливо, сумлінно і чесно відносився до служби. Люблячий чоловік і батько. Пишаюсь тим що знав Андрія і службою в одному підрозділі “-побратим Сергій “Фізрук”.

Андрій Залужняк віддав своє життя за свободу і незалежність України. Він залишиться в пам’яті як мужній воїн, вірний друг, люблячий чоловік і турботливий батько. Його подвиг не забудуть, а його мрія про вільну та сильну Україну житиме в серцях тих, хто бореться далі.