ПАМ’ЯТІ ГЕРОЯ АНДРІЯ ЮЗВЕНКА

Андрій Юзвенко, позивний «Юзік», солдат, служив у механізованому відділенні механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону в/ч А4741. Народився 26 червня 1994 року в місті Бар. Він був добрим, працьовитим і щирим хлопцем, який виріс у багатодітній родині. Його батько, Микола, працював слюсарем на Барському машинобудівному заводі, а мати, Наталія, присвятила себе вихованню дітей: старшої сестри Ольги, молодших Вікторії та Артема, і, звичайно, Андрія. Попри труднощі у навчанні, Андрій успішно закінчив 9 класів місцевої школи №2. У 2009 році він вступив до професійного училища №8, де здобув спеціальність маляра-штукатура. Однак його трудовий шлях був різноманітним, і Андрій не боявся жодної роботи.

З 2016 року Андрій працював вантажником у компанії «Хлібна країна», а згодом перейшов до процесу випікання хліба. Він був надійним працівником, завжди готовим допомогти. Вдома Андрій також був незамінним: допомагав по господарству, в городі, біля хати. Його вирізняли тиха доброта й любов до близьких, особливо до племінників Назарчика та Софії, яких він дуже любив. Його мріями були створення власної родини, отримання водійських прав та риболовля.

Через стан здоров’я Андрій спочатку не служив в армії. Однак, отримавши повістку в лютому 2023 року, він успішно пройшов медичну комісію та був визнаний придатним до служби. 5 березня він склав присягу на вірність Україні. З цього моменту Андрій почав опановувати військову справу: вчився правильно екіпіруватися, стріляти, діяти в бойових умовах. Збережені записи в його блокноті свідчать про його наполегливість у здобутті нових навичок. Він став провідником, пройшов курси дронщика, але завжди залишався поруч із побратимами, адже це був його вибір. Попри обмежену придатність, він почав службу в охороні, але згодом став повноцінною частиною бойового складу.

Зима 2023-2024 років пройшла для Андрія на Харківському напрямку, де він пережив холодні окопи та постійну небезпеку. На початку літа 2024 року його підрозділ був перекинутий до Часового Яру на Донецькому напрямку, де точилися особливо запеклі бої. Там він двічі отримував контузії. Серпень виявився найважчим місяцем: хлопці майже не покидали позицій, а постійне навантаження спричинило проблеми зі спиною. Навіть тоді Андрій підтримував рідних, наголошуючи: «Ми мусимо воювати, бо якщо вони прийдуть, у нас уже нічого не буде». Це була його непохитна правда, його вибір і його мужність.

19 вересня 2024 року життя 30-річного Андрія Юзвенка обірвалося в Часовому Яру, Бахмутського району Донецької області, внаслідок удару ворожого FPV-дрона. Він назавжди залишиться в пам’яті як добра, світла людина, яка любила життя, мріяла про щастя, безкорисливо допомагала іншим і цінувала кожну мить із близькими. Його ім’я стане символом мужності, відданості та любові до України для рідних, побратимів і всіх українців.

Світла пам’ять Герою!