Вшануймо пам’ять Героя: Бойко Михайло Михайлович

Михайло Бойко, солдат 47-ї окремої механізованої бригади «Маґура», назавжди залишиться в серцях українців як символ відваги та самопожертви. Народившись 3 листопада 1995 року в місті Бар, що на Вінниччині, його життя було сповнене випробувань та досягнень.

Ранні роки Михайла були затьмарені втратою батька, Бойка Михайла Леонідовича, який помер від важкої хвороби, коли син навчався в 11 класі. Опіку над юним Михайлом взяла на себе його старша сестра, Яніна Михайлівна. Освіту він здобував у ліцеї №3, де проявив себе як цілеспрямована, відважна та товариська особистість. Після школи здобув професійну освіту у вищому професійному училищі Львівського державного університету безпеки життєдіяльності. В подальшому, Михайло працював за кордоном, а потім у Києві, в «Дорожньо-будівельному управлінні №208», демонструючи свою працьовитість.

У 2013 році Михайло зустрів своє кохання – Вікторію. Їхні стосунки, що розпочалися ще зі шкільних років, тривали й міцніли. У 2016 році родина поповнилася сином Єгором, а у 2022 році народилася донька Мілана, його найдорожча «Принцеса». У юності Михайло активно займався кікбоксингом та футболом, розвиваючи силу духу та тіла. Вдома він був люблячим чоловіком, турботливим батьком і братом.

У вересні 2022 року, усвідомлюючи відповідальність за майбутнє своєї країни, Михайло Бойко прийняв рішення стати на захист Батьківщини. Він вступив до лав 47-ї окремої механізованої бригади «Маґура». Не маючи попереднього військового досвіду, він наполегливо навчався, пройшов курс «Боєць-рятувальник» і став досвідченим старшим стрільцем-оператором.

Михайло брав участь у запеклих боях на Запорізькому напрямку, зокрема в районі Роботиного. Він пережив численні виснажливі штурми. Одного разу, ризикуючи власним життям, Михайло вивів з поля бою полоненого російського окупанта, тим самим суттєво допомігши обмінному фонду України. Цей вчинок свідчить про його неабияку мужність та гуманність.

18 жовтня 2023 року 47-ма бригада «Маґура» була передислокована для посилення північного флангу біля окупованої Красногорівки. Наступного дня, 19 жовтня, підрозділ Михайла отримав завдання штурмувати та зайняти ключову позицію «Мамай». Під час контрнаступу ворога, підрозділ Михайла, незважаючи на значну чисельну перевагу противника, успішно захопив укріплені позиції та знищив десятки одиниць ворожої техніки. На жаль, утримати позиції не вдалося. У цьому бою загинув і Михайло Бойко.

Останнє повідомлення Михайла дружині: «Надіюсь, що все буде добре, і я тебе почую через добу». Цей зворушливий меседж став передчуттям трагедії. Майже рік рідні шукали звісток, сподіваючись знайти Михайла серед військовополонених. Однак, численні експертизи ДНК підтвердили найстрашніше: Михайло віддав своє життя за свободу України.

Побратими згадують Михайла Бойка як сумлінного, відповідального та відважного воїна, який бездоганно виконував усі поставлені завдання. За виняткову мужність та героїзм, проявлені під час захисту Батьківщини, він посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. Вічна пам’ять Герою!