ПАМ’ЯТІ ГЕРОЯ ВАДИМА ШОСТАЦЬКОГО
Воїн, батько, людина світла – ці слова якнайкраще описують Вадима Шостацького, чиє життя обірвалося 4 липня 2024 року в селищі Водяне, серед вибухів та важких боїв. Його серце зупинилося, але пам’ять про нього залишається жити, немов невгасаюче світло його доброти, сили та безмежної любові. Ця історія – не просто хроніка війни, це розповідь про життя справжньої Людини.

Вадим Шостацький, старший солдат, водій 3-го стрілецького відділення 2-го стрілецького взводу 2-ї стрілецької роти, віддав своє життя, виконуючи військовий обов’язок. Він народився 18 травня 1989 року у скромному селі Нетечинці на Хмельниччині, у родині простих, працьовитих людей – Катерини Михайлівни та Володимира Степановича, які все життя чесно працювали в колгоспі. Зростаючи поряд зі старшою сестрою Стеллою, Вадим завжди виділявся своєю добротою, відкритим серцем і світлим ставленням до оточуючих.

Після закінчення школи, Вадим вступив до Говорівського училища, здобувши освіту, а згодом пройшов строкову службу на Київщині. Він завжди обирав власний шлях – чесний, без зайвих слів, але з непохитною гідністю. Певний період свого життя Вадим Шостацький мешкав у Хмельницькому, де народилася його перша донька Єлизавета. Батьківство перетворило його на ще більш уважного, ніжного та відповідального чоловіка, розкриваючи нові грані його особистості.

У 2013 році доля звела Вадима з Лілією. Він переїхав до Барського району, де знайшов роботу в компанії «Агродар-Бар». Разом вони створили міцну родину, наповнену любов’ю та взаєморозумінням. Вадим Шостацький був людиною, яка обожнювала землю, працюючи з нею з особливою обережністю та дбайливістю, немов із живою істотою. Його поля завжди були ідеально доглянуті, що підкреслювало його справжню господарську натуру.

У 2015 році у Вадима та Лілії народився син Володимир. З того моменту Вадим став не просто батьком, а надійною опорою для всієї родини. Його руки були міцними, а серце – незмінно лагідним. Його присутність завжди приносила спокій та впевненість. Він належав до тих чоловіків, чиї вчинки говорили більше за будь-які слова. Поряд з Вадимом зростала і Юля – донька Лілії. Вадим прийняв її як рідну, оточивши теплом, турботою та любов’ю. Для Юлі він став справжнім татом, її опорою, її всесвітом. Вона безмежно його любила, і навіть сьогодні, коли Вадим Шостацький вже не поруч, вона не може повірити в цю втрату. Її серце все ще шукає його, а біль залишається глибоким, як і пам’ять, яку вона зберігає щодня.

У 2022 році, коли війна прийшла на українську землю, Вадим Шостацький без вагань вступив до лав Збройних сил України. Це був не наказ, а поклик серця. Такі люди, як він, не могли стояти осторонь, коли Батьківщина потребувала захисту. Спочатку він служив водієм, а згодом опинився на передовій, на позиціях, пліч-о-пліч із побратимами, з якими ділив і хліб, і небезпеку.

Він воював на Донеччині та Харківщині, де чорне небо і мокрі окопи були щоденною реальністю, а питання «чи повернешся?» – постійним супутником. Неодноразово Вадим Шостацький рятував життя інших. Він був не просто військовим; він був людиною, яка зберігала свою людяність навіть серед жахів війни. Побратими з теплотою та шаною називали його «наш Владзьо», відзначаючи його безкорисливість: «Для всіх робив добре. Ніколи нікому не відмовляв у допомозі та підтримці. Не знайдеш нікого, хто сказав би про нього щось погане». Кожен його вчинок – це немов цеглинка у великому храмі нашої Перемоги.

4 липня його не стало. Але він продовжує жити – у словах сина, у ніжності погляду доньки, у тихому шепоті дружини, яка досі бачить його у снах, у невмирущій пам’яті батьків та сестри, у подяці друзів, у тиші поля, яке він так любив, і в кожному нашому «дякую». Життя Вадима Шостацького – приклад мужності та самопожертви. Його смерть – нагадування про ціну свободи. Він живий у серці кожного, хто знав, любив та поважав його. Ми не маємо права забути. Ми не маємо права мовчати. Адже пам’ять – це теж зброя. І доки вона жива – живий і він. Вадиме, твоя тиша голосніша за будь-який крик. Земля, яку ти боронив, пам’ятатиме. Вічна шана й слава тобі!