ПАМ’ЯТІ ГЕРОЯ ОЛЕКСАНДРА ЗІКУНОВА

Зікунов Олександр Геннадійович, солдат, розвідник-помічник гранатометника розвідувальної групи СП роти загону СП, позивний «Завуч», назавжди залишиться в серцях як символ мужності та відданості Україні. Народившись 11 вересня 1994 року в місті Середина-Буда на Сумщині, він був єдиною дитиною у родині. Навіть після розлучення батьків, Саша підтримував тісні зв’язки з батьком та бабусею, завжди готовий допомогти по господарству. Односельці пам’ятають його як лагідного, доброго та щирого хлопця, який ніколи не сидів без діла.

Олександр здобув освіту в Середино-Будській загальноосвітній школі, продовжив навчання у Знобновгородському технічному училищі, а потім здобув вищу освіту в Конотопському індустріально-педагогічному коледжі. Фах вчителя визначив його прізвисько в армії – «Завуч», адже він завжди був готовий поділитися знаннями та допомогти.

У цивільному житті Олександр був працьовитою людиною: працював вантажником, на будівництві, на лісопильні. Його оптимізм та працьовитість захоплювали оточуючих, навіть у найважчих умовах. У 2019 році Олександр став батьком, його донечка Єва успадкувала щирий погляд батька. Попри розлучення, він завжди зберігав теплоту стосунків з донькою.

Після переїзду до Києва, у 2023 році, доля звела Олександра з Катериною, дівчиною з Вінниччини. Їхнє знайомство швидко переросло у глибоке кохання. Олександр, маючи відкрите серце, прийняв і двох синів Катерини, ставши для них справжньою опорою. «Він був для мене зразком справжнього чоловіка, моєю опорою і натхненням», – згадує Катерина, підкреслюючи його безмежну доброту.

Життя пари було сповнене любові та спільних мрій. Однак, у березні 2024 року, отримавши повістку, Олександр без вагань вирішив стати на захист Батьківщини. «Хто ж тебе і діточок захистить від цих орків? У такий час не можна відсиджуватися. Ми повинні боронити своїх дітей, коханих, матерів», – ці слова стали його керівництвом до дії.

Він пройшов навчання, опановуючи новітнє озброєння, і був направлений у 71-у єгерську десантно-штурмову бригаду, де його мудрість та терпіння принесли йому позивний «Завуч». Серпень 2024 року приніс Олександру коротку відпустку, сповнену щасливих миттєвостей з коханою. Перед самим поверненням на фронт, 30 серпня, вони офіційно зареєстрували шлюб, здійснивши свою мрію.

9 вересня Олександр повернувся до своїх побратимів. А 11 вересня, у свій 31-й день народження, під час бойового завдання біля Вовчанських Хуторів на Харківщині, він загинув від мінометного обстрілу. Разом із ним загинув його побратим Володимир. Місяць надії змінився страшною правдою – 14 жовтня 2024 року стало відомо, що тіла обох героїв знайдені пліч-о-пліч.

19 жовтня Героя зустріли в селі Митки на Вінниччині, де 20 жовтня його провели в останню дорогу. За бойові заслуги Олександра було нагороджено медаллю «Учасника бойових дій», він отримав статус ветерана війни, а посмертно – орден «За мужність» ІІІ ступеня.

«Він був моїм коханням, моєю опорою, моїм героєм. Ми мріяли разом збудувати будинок, об’їхати всю Україну, просто насолоджуватися життям… Але тепер він у небі. І там теж з посмішкою», – ділиться дружина Катерина. Пам’ять про Олександра Зікунова, світлого, щирого та усміхненого чоловіка, назавжди житиме в серцях його рідних, друзів та побратимів. Герой, який у день свого народження віддав життя за Україну. Вічна слава та пам’ять Олександру Зікунову!