ПАМ’ЯТІ ГЕРОЯ СЕРГІЯ МАКСИМЧУКА

Сергій Володимирович Максимчук народився 7 травня 1981 року в селі Кузьминці Барського району. Він ріс у люблячій сім’ї, де мав трьох братів: Олега, Ігоря та Валентина. На жаль, Ігор помер у юнацькі роки, що стало великим горем для родини. Батько, Володимир, працював у колгоспі, а мати, Люся, – в Аграрному ліцеї. Саме в Кузьминцях Сергій здобував середню освіту. У школі він мав багато друзів, яким завжди допомагав, відстоював справедливість і захищав слабших. Після школи Сергій вступив до Кузьминецького Аграрного ліцею, де здобув професію тракториста.

Після завершення навчання Сергій пішов на службу в армію до Львова. З майбутньою дружиною Наталею він познайомився в Кузьминцях, коли вона прийшла на перший курс навчання, а Сергій приїхав у відпустку з армії. Вони чекали зустрічі, і, прозустрічавшись три роки, одружилися. Проживали в місті Бар і були дуже щасливою сім’єю. У подружжя народилося двоє чудових дітей: син Денис (2005 р.н.) та донечка Анастасія (2013 р.н.). У цивільному житті Сергій був майстром на всі руки – за що б він не брався, усе робив швидко. Не було такої чоловічої роботи, яку б він не міг виконати. Він працював майстром будівельних робіт, а пізніше відкрив власну справу, ставши майстром натяжних стель.

«Усі говорили, що в нього золоті руки. Бувало, прийде з роботи втомлений, донечка сяде йому на руки – і в нього відразу втома проходить. Діти для нього були понад усе. Дуже любив рибалку, брав із собою сина, але не часто міг поїхати, бо завжди не вистачало часу», – пригадує дружина.

Рідні та близькі завжди говорили й говоритимуть про Сергія як про чуйного, доброго, люблячого чоловіка і батька, брата, сина, який міг допомогти і виручити в будь-якій ситуації. Він мав чітку позицію, був патріотом, любив Україну і вважав своїм чоловічим обов’язком її захищати.

«До повномасштабного вторгнення мій чоловік був звичайним цивільним. Коли почалася війна, Сергій сам пройшов комісію, прийшов додому і сказав: «Наталю, я йду, я не буду сидіти вдома, бо це обов’язок кожного чоловіка, і я маю захищати наших дітей». Хоч як я його не вмовляла, він сказав: «Усе буде добре, не хвилюйся», – згадує дружина.

Уже 2 березня 2022 року Сергій добровільно став на захист Батьківщини. Разом із побратимами він боронив Бахмут та Лиман. Служив у військовій частині А7336, 170-й батальйон, 120-та бригада, на посаді оператора-зв’язківця. Позивний «Макс». Він був надійною опорою для побратимів, разом вони пройшли чимало гарячих точок фронту, пережили багато складних моментів. Сергія знали як надзвичайно сміливого та відважного воїна.

Сергій до останнього подиху був вірним своїй країні. У бою за свободу нашої Батьківщини, проявляючи стійкість, мужність та героїзм, оператор-механік відділення управління штабу батальйону взводу зв’язку, солдат Сергій Максимчук, внаслідок штурмових дій противника біля населеного пункту Новосадове Краматорського району Донецької області, загинув 2 серпня 2024 року разом зі своїм побратимом. Сергій поклав своє життя, захищаючи свободу та суверенітет України. Його пам’ять має завжди жити в наших серцях!