ПАМ’ЯТІ ГЕРОЯ ІГОРЯ РОЖКА

Життя людини вимірюється не кількістю прожитих днів, а тим світлом, яке вона залишає після себе. Ігор Рожко, наш незламний захисник, прожив своє життя так, що навіть у короткому його відрізку вмістилися безмежна любов, глибока доброта й незламна мужність. Його історія – це приклад відданості, людяності та героїзму, що назавжди закарбується в пам’яті. Ігор Рожко, солдат, навідник аеромобільного відділення аеромобільного взводу аеромобільної роти 3 аеромобільного батальйону військової частини А4355. Його позивний «Нептун» лунав серед побратимів як символ надійності.

Народився Ігор 31 грудня 1994 року у мальовничому селі Новоберислав на Херсонщині. Його родина – це прості й працьовиті люди. Мати, Ірина Олександрівна, була сільською листоношею, а батько, Андрій Вікторович, сумлінно працював трактористом. Ігор зростав у багатодітній родині, де панували любов і підтримка, разом із братами Олегом та Олександром і сестрою Ольгою. Його дитинство було сповнене сільських турбот, теплих родинних вечорів біля родинного вогнища та безмежних мрій про майбутнє.

Після дев’яти класів Новобериславської школи, Ігор продовжив навчання у Новокаховському приладобудівному технікумі. Там він здобув кваліфікацію техніка з обчислювальної техніки. Проте, його душа завжди тягнулася до практичної роботи, до автомобілів, до роботи з металом та інструментами. Він знайшов себе у професії слюсаря на СТО. Мріяв про власну майстерню, і навіть встиг знайти для неї відповідне приміщення, яке могло б стати його осередком творчості.

Ігор умів не лише ремонтувати, а й творити. Його талант проявлявся у малюванні, майструванні, пошуку натхнення у найпростіших речах. Його руки, сильні, але водночас надзвичайно лагідні, змайстрували для його дітей дивовижний майданчик – місце, де лунав їхній щасливий сміх і проходили безтурботні ігри. Це свідчення його глибокої любові до родини.

У 2017 році Ігор одружився зі своєю коханою Юлією. Їхні долі були переплетені ще з дитинства, адже вони обоє родом із одного села. Разом вони виховували двох чудових діточок – сина Данила та донечку Уляну. Для своїх дітей він був не просто батьком, а справжнім другом, порадником і захисником. Він умів гратися, навчати, підтримувати та бути поруч у будь-яку хвилину. Ігор був чоловіком, який умів любити щиро й беззастережно, який завжди ставив свою сім’ю понад усе.

Ігор мав дивовижну рису – завжди й усюди залишатися справжньою людиною. Його доброта та відкритість здатні були розтопити будь-які серця. Навіть у Барі, де його сім’я прожила лише три роки, він встиг стати близьким і дорогим для багатьох. Усі знали його як людину, яка ніколи не відмовить у допомозі, завжди знайде добре слово підтримки. Це підтвердив і день його поховання – людей прийшло так багато, що місто ніби завмерло, аби вшанувати пам’ять свого героя.

Коли почалася повномасштабна війна, Ігор, як і багато батьків, перш за все дбав про безпеку своїх дітей. Проте, він не міг стояти осторонь, коли його країна знову потребувала захисників. У серпні 2024 року він став до лав Збройних Сил України. Його шлях воїна був коротким – усього кілька тижнів. Він швидко пройшов навчання, склав присягу, а вже у вересні був на Харківщині, на фронті. Побратими запам’ятали його як щирого, мужнього та надійного бійця з позивним «Нептун».

13 вересня 2024 року, виконуючи бойове завдання на Куп’янському напрямку поблизу села Берестове, Ігор загинув. Йому було лише 29 років. Його війна тривала недовго, але його подвиг – безсмертний. Бо справжнє геройство вимірюється не часом, а серцем, відданим своїй землі. Він пішов у бій не за нагороди, а для того, щоб його діти могли жити у вільній країні, щоб його дружина могла бачити мирне небо, щоб рідне село і вся Україна мали право на життя.

Посмертно Ігоря Рожка нагороджено орденом «За мужність» III ступеня. Проте, найбільша нагорода – це пам’ять, що живе у серцях його близьких, побратимів та всіх, хто знав цю світлу людину. Його усмішка, його жарти, його руки, що вміли створювати затишок та захищати, – все це житиме у спогадах дружини, у дитячих серцях Данила й Уляни, у вдячності побратимів і всіх тих, хто мав щастя знати Ігоря. Герої йдуть із життя рано, але залишають по собі слід, який не стерти часом. Спочивай з миром, Ігорю. Україна пам’ятає. Ми пам’ятаємо!