Пам’яті Героїв позиції «Зеніт»: Вшанування подвигу та жертовності

15 лютого 2024 року назавжди закарбувалося в історії України як день глибокої скорботи та пам’яті про героїзм українських воїнів. Цей день став свідченням незламності духу та найвищої самопожертви у боротьбі за свободу.

У цей трагічний час, на позиції «Зеніт» («Музей») поблизу Авдіївки, хоробрі бійці 110-ї бригади опинилися в епіцентрі жорстоких боїв. Поранених українських захисників цинічно атакували військові агресора, забираючи найцінніше – життя.

14 лютого 2024 року, напередодні трагічних подій, мій брат Валерій Шкребтій (позивний «Корсунь»), разом із побратимами Іваном Житником, Андрієм Дубницьким, Олександром Зінчуком та іншими, першими спробували прорватися з оточення, де перебували декілька днів. Їхній шлях був сповнений смертельної небезпеки, але вони прокладали його для інших, приймаючи на себе найважчий удар. Саме завдяки їхній відвазі та самовідданості більшій частині підрозділу вдалося вирватися з пекла та відступити, зберегти життя.

На жаль, мій брат Валерій Шкребтій, позивний «Корсунь», загинув 14 лютого 2024 року, віддавши життя за Україну. Його подвиг назавжди залишиться в наших серцях.

Під час виконання бойового завдання, Іван Житник, Олександр Зінчук та Андрій Дубницький отримали поранення. Попри небезпеку, вони не залишили свого пораненого побратима. Коли Іван, який мав важке поранення і не міг самостійно пересуватися, потребував евакуації, на допомогу кинулися інші воїни. Цей вчинок став яскравим свідченням нерозривного зв’язку, справжнього братерства та взаємодопомоги, що панує в лавах Збройних Сил України. Саме під час цієї небезпечної евакуації отримали поранення Віктор Біляк та Георгій Павлов. Віктор — легше, Георгій — тяжко.

Окремої згадки та глибокої поваги заслуговує Микола Савосик. Він свідомо залишився на позиції з тяжко пораненими побратимами, надаючи їм допомогу, коли інші вже відступили. Це — вчинок справжнього героя, який ставить життя інших вище за власне.

Серце щемить від болю, коли згадуються ті дні, кадри з відео, що облетіли мережу, де Іван Житник зв’язується з рідними, а згодом — страшні кадри загиблих хлопців… Це нагадування про реалії війни, про ціну, яку платить Україна за свою незалежність.

Ці козаки до останнього подиху були відданими патріотами, мужніми воїнами та вірними військовій присязі. Їхні імена назавжди вписані золотими літерами в історію України:

• Шкребтій Валерій
• Микола Савосик
• Георгій Павлов
• Андрій Дубницький
• Олександр Зінчук
• Іван Житник

Усі ці хлопці вже вдома. На щиті. Для когось це просто імена з новин, для нас — це сини, брати, друзі. Це невимовний біль, який залишається назавжди.

Будь ласка, зупиніться на мить. Згадайте їх. Моліться за їхні душі. Висловіть добре слово. Розкажіть їхню історію далі. Пам’ять — це найцінніше, що ми можемо дати їм сьогодні. Герої живі, доки ми їх пам’ятаємо. Героям слава. Спочивайте з миром, наші доблесні козаки 🫡🇺🇦