Пам’яті Ломикіна Миколи Володимировича🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦Україна втратила ще одного відданого сина, Ломикіна Миколу Володимировича, стрільця-снайпера, який віддав своє життя, захищаючи Батьківщину. Ця трагічна подія сталася 10 липня 2025 року в районі населеного пункту Степове, що на Запоріжжі. Він загинув внаслідок підступного ворожого удару FPV-дроном, у віці 54 років. Його смерть стала величезною втратою для всієї країни та громади, яка знала і шанувала його. Світла пам’ять про цього мужнього воїна назавжди залишиться у наших серцях. Він є справжнім героєм України.Микола народився 22 травня 1971 року в мальовничому місті Глухів. Його життєвий шлях, сповнений праці та самовідданості, розпочався з навчання у загальноосвітній школі №5. Згодом здобув фахову освіту, опанувавши спеціальність механіка в Глухівському агротехнічному коледжі СНАУ. Ці знання стали фундаментом його подальшої діяльності та вмінь. Після навчання Микола пройшов строкову службу у військово-морському флоті, де проявив себе як справжній військовослужбовець, демонструючи відповідальність та незламну стійкість під час служби на підводному човні. Його армійський досвід загартував характер і виховав у ньому справжнього захисника.У мирному житті Микола був людиною широких інтересів та вмінь. Він працював у різноманітних сферах: у лісгоспі, де дбав про природні багатства; на хлібозаводі, де забезпечував людей життєво важливим продуктом; служив у поліції, оберігаючи правопорядок, а згодом продовжував свою діяльність у Києві. Його “золоті руки” були відомі всім, хто його знав. Він захоплювався риболовлею, знаходив час для улюбленого хобі, яке допомагало йому відпочити душею. Мав неабиякий хист до будівництва, міг самостійно ремонтувати найрізноманітнішу техніку, а також свій власний будинок. За будь-яку справу, за яку він брався, Микола ставився з максимальною відповідальністю та робив її на совість, що свідчило про його непересічну сумлінність. Він був прикладом працьовитості та відданості своїй справі.Його пам’ятають як спокійну, надзвичайно добру та працьовиту людину. Він ніколи не був сварливим, завжди готовий прийти на допомогу тим, хто її потребував. Особливою любов’ю та повагою він був сповнений до своєї родини, завжди оберігав дружину, яка була для нього справжньою опорою. Ці якості характеризували його як вірного чоловіка та чуйну людину.Навесні 2025 року, попри свій вік та всі життєві випробування, Микола не вагаючись мобілізувався до лав Збройних Сил України. Він чудово розумів, що його обов’язок — стати на захист Батьківщини в ці складні часи. Останній його дзвінок до дружини був 9 липня, напередодні трагедії. Його слова: “Ми йдемо копати окопи. Не хвилюйся. Зв’язку не буде…”, назавжди викарбувалися в її серці, ставши гірким пророцтвом. Ці слова свідчать про його стійкість та турботу про близьких навіть у найскладніші моменти.Микола загинув як справжній воїн, виконуючи бойове завдання на передовій. Він поклав своє життя за свободу та незалежність України. Його героїчна смерть є величезною та непоправною втратою для його родини, яка втратила люблячого чоловіка, для друзів, які втратили вірного товариша, для побратимів, які втратили надійного соратника, і для всієї Глухівської громади. Виконавчий комітет Глухівської міської ради висловлює найглибші та найщиріші співчуття усім рідним та близьким загиблого героя. Разом з вами ми схиляємо голови у глибокій скорботі та нескінченній вдячності за його самопожертву. Вічна шана і слава нашому герою! Спочивай з миром, Миколо. Україна пам’ятає своїх захисників!