Пам’ять про героїв – це не просто слова, це наша шана та повага до тих, хто віддав своє життя за вільну Україну. Пам’яті не буває багато, особливо коли ми говоримо про тих, хто поклав життя на вівтар свободи.

Кожне ім’я на меморіалі – це не просто рядок. Це чийсь син, донька, батько, мати, кохана людина, вірний друг. Це ті, хто вже ніколи не обійме своїх рідних, не подарує усмішку, не повернеться до рідного дому. Вони зробили надзвичайне – віддали найцінніше, щоб ми могли жити у вільній країні, говорити рідною українською мовою та бачити мирне небо над головою. Пам’ять про героїв має жити вічно.

Створення культури пам’яті про героїв – це не лише наш обов’язок, а й наш моральний захист від забуття. Це правда про їхній подвиг, яка повинна звучати у кожній школі, на кожній вулиці, у кожному серці. Саме це виховує патріотизм, об’єднує націю та не дає їй розчинитися у плині часу. Пам’ять про героїв єднає нас.

Пам’ять про героїв – це зв’язок з вічністю. Це наш спосіб висловити: «Ми пам’ятаємо. Ми вдячні. Ми живемо так, щоб бути гідними вашого подвигу».

Нехай кожен куточок нашої громади стане місцем для тихої молитви, сльози та безмежної вдячності. Бо пам’яті не буває багато…