Історія Героя: Віталій Партола

25 червня 1968 року в місті Харків народився Віталій Іванович Партола. Його шлях розпочався зі школи № 14, а згодом він здобув освіту в технікумі за спеціальністю «Технічне обслуговування і ремонт автомобілів». Рано втративши батька, Віталій рано подорослішав, навчившись відповідальності за себе та близьких.

Військову службу Віталій проходив у десантних військах на території колишньої НДР. У 80-х роках він переїхав до Шостки, міста, яке назавжди завоювало його серце. Працював водієм у сфері охорони здоров’я, а потім на місцевому молокозаводі. Завдяки захопленню автомобілями та високому професіоналізму, Віталій Іванович успішно зайнявся підприємницькою діяльністю, відкривши власну справу у цій сфері.

Друзі та рідні згадують Віталія Івановича як людину з великим серцем, надійну та відповідальну. Він завжди був готовий допомогти другу з ремонтом автомобіля чи пригостити сусідських дітей солодощами. Ця щирість та готовність допомогти проявилися і на фронті, коли, маючи осколкове поранення руки, він виніс з поля бою сімох побратимів.

Відвага на війні: Позивний «Злий»

З початком повномасштабної російської агресії Віталій Партола відчув глибокий біль, але його відповідь була рішучою. У перші дні він записався до лав добровольців, а згодом тричі звертався до військкомату, наполегливо просився на фронт, незважаючи на вмовляння рідних. «Хто ж буде вас захищати?» – говорив він. 23 травня 2022 року Віталій був мобілізований до ЗСУ, обравши позивний «Злий», військове псевдо з часів армійської служби. За три роки служби він брав участь у боях на багатьох гарячих напрямках, від Бахмутського до Харківського. За відмінне виконання службових обов’язків та особистий внесок у захист України, Віталія Івановича неодноразово нагороджували грамотами та нагрудними знаками, зокрема відзнакою Президента «За оборону України» та медаллю «За військову доблесть».

Незважаючи на важке фронтове життя, яке позначалося на його здоров’ї, Віталій навіть після реабілітації повертався до своїх хлопців. «Як там мої хлопці? Ніколи їх не залишу!» – повторював він. Його любов до життя була надзвичайно сильною. Він мріяв повернутися додому, насолоджуватися простими радощами: ходити з дружиною Людмилою по гриби, ловити рибу, відпочивати.

Останній день та вічна пам’ять

За день до своєї загибелі, 11 липня, старший солдат, водій відділення протитанкових ракетних комплексів Віталій Іванович Партола, наче передчував біду. У останній розмові з дружиною він сказав: «Мабуть, ми з тобою вже ніколи не побачимося», ніби прощаючись. Того дня він помер під час виконання службового завдання – від зупинки серця. Душа воїна полетіла у вирій на Харківщині, де він народився і виріс. Активний, чесний, принциповий, щедрий, добрий – таким Віталія Івановича назавжди запам’ятають усі, хто його знав і любив. У Героя залишились дружина, сестра та троє дітей. Низький уклін нашому захиснику! Вічна подяка та вічна шана!