Пекучий біль та гіркий смуток охопили Тальнівщину. Сьогодні ми попрощалися з Героєм, Онищенком Андрієм Івановичем, який віддав життя за свободу України. Андрій Іванович народився 11 грудня в селі Кобринове Тальнівського району, де провів дитинство та юність. З малих років він ввібрав у себе важливі цінності: любов до рідної землі, працьовитість, чесність та відданість. Усе, що робив Андрій, було спрямовано на родину та рідну землю.

Після закінчення Кобринівської ЗОШ, Андрій працював різноробочим на місцевих підприємствах, зокрема в СТОВ «Агрофірма Корсунь», на Мошурівському консервному заводі та в СФГ «Агра». Його трудова діяльність була такою ж скромною та відповідальною, як і сам Андрій — завжди чесний та готовий допомогти. У 2005 році доля звела його з коханою дружиною Світланою в селі Заліське. Разом вони створили сім’ю, подарували життя двом дітям – сину Родіону (2009 р.н.) та доньці Євангеліні (2012 р.н.). Андрій став люблячим батьком і для трьох дітей дружини від першого шлюбу — Віталія, Максима та Віолетти.

14 червня 2023 року, згідно з указом про мобілізацію, Андрій Іванович був призваний третім відділом Звенигородського РТЦК та СП до лав ЗСУ. Без вагань Андрій став на захист Батьківщини. Його відвага, вірність Україні та відданість родині стали його дороговказом на передовій, де кожен день був випробуванням. Андрій був кулеметником 2-го механізованого взводу 5-ї механізованої роти в/ч А0414. Його бойовий шлях проліг через найгарячіші точки фронту, через Донеччину, через запеклі бої, де лунала кожна куля, де кожен крок міг бути останнім.

13 грудня 2023 року, в бою на Лиманському напрямку, в районі населеного пункту Терни, Краматорського району Донецької області Андрій Іванович зник безвісти. Лише в квітні 2025 року стало відомо про трагічну загибель Героя. Його подвиг назавжди залишиться в пам’яті тих, хто його знав, і тих, хто живе завдяки його відвазі.

Побратими, які служили разом з Андрієм, згадують його як надійного товариша, на якого можна було покластися в будь-якій ситуації. Він був життєрадісним, чуйним та завжди готовим допомогти.

Немає більшого болю, ніж втрата найдорожчої людини… Це рана, яка ніколи не загоїться. Війна забирає найкращих – тих, хто не побоявся віддати життя за Україну.

Кожен мешканець Тальнівщини схиляє голову перед відвагою, стійкістю та жертовністю нашого Героя. Низький уклін родині Андрія – дружині Світлані Анатоліївні, дітям – Радіону, Євангеліні, Віталію, Максиму, Віолетті, брату Віктору Івановичу, сестрі Ларисі Іванівні, онукам Віталію, Артему, Євгену. Ми разом з вами в цьому болю, і пам’ять про Андрія буде жити в кожному з нас.

Рідна українська земля прийняла його у свої обійми, щоб навіки зберегти пам’ять про гідного сина. Вічна памʼять Герою!