Навесні 2022 року, на початковому етапі повномасштабного вторгнення, Україна та Росія провели кілька раундів переговорів. Ці зустрічі відбувалися спочатку в Білорусі, а згодом у Туреччині, ставши першими дипломатичними спробами врегулювання конфлікту. Участь у цих переговорних процесах брав тодішній Міністр оборони України, Олексій Резніков, який нині ділиться цінними спостереженнями щодо поведінки російської делегації та загальної атмосфери тогочасних обговорень.

За словами Резнікова, російські представники на переговорах, що відбувалися за зачиненими дверима, демонстрували цілком цивілізовану та навіть делікатну поведінку. Вони проявляли дипломатичність та повагу до українських візаві, що є значним контрастом до їхньої публічної риторики. Колишній міністр згадує, що до деяких членів української делегації, включно з ним самим, російські переговорники зверталися на ім’я та по батькові, що свідчить про певну традиційну ввічливість, притаманну російській культурі.

Однак, ситуація кардинально змінювалася, щойно російські делегати виходили до представників преси. Резніков описує це як повне перетворення, ніби перед журналістами з’являлися зовсім інші люди. Ця двоїстість поведінки була обумовлена потребою надсилати певний сигнал до власної аудиторії. Публічно озвучувалася зовсім інша інформація, що відповідала внутрішній пропаганді та очікуванням російського суспільства, а не реальному стану справ чи обговореним питанням у переговорній кімнаті. Це підкреслює маніпулятивний характер публічних заяв.

За спостереженнями Олексія Резнікова, однією з ключових проблем російської делегації у 2022 році була повна відсутність суб’єктності та реального мандату на прийняття самостійних рішень. Їхня єдина задача полягала у тому, щоб лише озвучувати директиви, отримані з Кремля, без можливості глибокого обговорення чи компромісів. Це робило мирні переговори надзвичайно складними та малоперспективними з точки зору досягнення справжнього миру.

Цікавим епізодом тих переговорів стала реакція голови російської делегації Володимира Мединського на пропозицію української сторони щодо обміну тілами загиблих. Мединський був вкрай здивований такою пропозицією, оскільки на той момент Росія офіційно заперечувала наявність значних втрат серед своїх військових. Цей факт свідчить про те, що навіть високопосадовці, залучені до дипломатичних процесів, могли бути не поінформовані про реальний стан справ на фронті або приховували цю інформацію від власного керівництва.

На думку Резнікова, це свідчить не лише про брак інформації у російських топ-чиновників, але й про їхнє небажання бути “вісниками поганих новин” для Кремля. Він зазначає, що така ментальність, коли бояться доносити реальну, можливо, неприємну інформацію нагору, є поширеною у російському політикумі. Якщо адекватний сигнал від української сторони, її аргументи та позиція не доносилися керівництву, це означає, що нагорі не буде змінено рішень, що ускладнює будь-які подальші переговори з РФ та пошук дипломатичних шляхів завершення конфлікту.

Попри відсутність значного прогресу у 2022 році, спроби провести мирні переговори тривали й пізніше. Наприклад, у травні цього року у Стамбулі відбулися чергові прямі переговори між Україною та Росією на рівні делегацій. На цих зустрічах російська сторона знову висувала низку загроз та вимог, що зводилися до фактичної капітуляції України, включаючи погрози десятиліттями нескінченної війни. Ці факти лише підтверджують стійку позицію Росії, яка спрямована на диктат, а не на реальний діалог. Поточні переговори з Україною залишаються надзвичайно складними.

Єдиним реальним та відчутним результатом цих дипломатичних зусиль стала домовленість про великі обміни полоненими. Справді, після зустрічей у Стамбулі відбулося кілька етапів масштабних обмінів, завдяки яким сотні українських захисників та цивільних повернулися додому. Це єдиний позитивний аспект, який вдалося досягти в рамках цих, загалом, безрезультатних переговорів з агресором.

Другий раунд переговорів, що відбувся у червні, також не приніс прориву. Сторони обмінялися баченнями умов для припинення бойових дій, проте Росія знову представила фактичний ультиматум. Це свідчить про те, що поки що реального прогресу на шляху до миру не відбувається. Проте, і цього разу вдалося досягти домовленості про ще один великий обмін бранцями, що підкреслює гуманітарну важливість цих контактів, навіть за відсутності політичного прогресу. Пошук ефективної дипломатії залишається ключовим завданням для України в умовах поточної агресії.