На передостанньому серпневому дні, коли ранкова роса ще не зійшла, а повітря вже наповнювалося спекою, поліська громада та Волинь стали свідками знаменної події. Віряни Православної церкви України, відклавши свої повсякденні справи, зібралися в центрі села Велимче. Мета зібрання — початок будівництва третього храму в населеному пункті, який відтепер діятиме під українською юрисдикцією. Цього спекотного дня було урочисто закладено капсулу у фундамент нової святині, що стало важливою історичною миттю для громади.

Захід пройшов в атмосфері глибокої духовності та патріотизму. Синьо-жовтий стяг майорів на вітрі, створюючи урочистий фон. Шуміли верболози, даруючи прохолоду, а юні мешканці Велимче тримали квітково-калинові букети. Живий коридор із чорнобривців і хризантем зустрічав гостей. Навіть коровай, яким вітали Митрополита Луцького і Волинського Михаїла, був прикрашений трояндами й ромашками, символізуючи розквіт та духовне багатство.

Барви квітів перепліталися з вишиванками, створюючи яскраву картину. Десятки людей, немов яскраві писанки, стояли на тлі зелених літніх пейзажів. На цьому ж полотні здіймалися у височінь біло-сірі стіни майбутнього українського храму, де вперше пролунала молитва рідною українською мовою. Це стало символом відновлення та утвердження української духовності.

У цей особливий день до Бога зверталися не лише представники духовенства, а й військовослужбовці та їхні родини, односельчани та гості, які щиро вболівали за появу цієї святині. Молитва «Боже великий, єдиний, нам Україну храни!» лунала з десятків сердець, здіймаючись від землі до небес. Здавалося, сам Господь благословляв цей патріотичний православний народ, даруючи йому своє тепло й світло. Українське сонце над Велимчем таки зійшло, несучи надію та віру в майбутнє.