Цього тижня в Україні тривали важливі обговорення, зокрема, перемовини з американськими партнерами в Джидді, розглядалися гіпотетичні сценарії перемир’я з РФ та різні можливі варіанти завершення масштабної війни. Також цього тижня ми відзначили 85-ту річницю сумнозвісного Московського договору, який завершив радянсько-фінську війну 1939–1940 років.

До початку повномасштабного вторгнення багато українців вважали, що збереження незалежності Фінляндії було безперечною перемогою Гельсінкі над СРСР. Територіальні втрати Фінляндії здавалися несуттєвими в загальному контексті.

У 2019 році, під час візиту фінського президента Саулі Нііністе до Києва, журналіст видання “НВ” поставив йому наступне запитання:

Реклама:

“Ви виграли Зимову війну 1939–1940 років у Радянського Союзу. Відтоді ваша країна підтримує обов’язковий військовий призов. Які уроки з історичного досвіду Фінляндії можуть бути застосовані в Україні?”

Проте, після трьох років запеклого протистояння з російськими загарбниками, ми усвідомлюємо, наскільки важкими та несправедливими були умови мирного договору, підписаного у березні 1940 року для Фінляндії. Тепер стає зрозуміліше, чому тодішній голова фінської держави Кюесті Калліо приписують вислів: “Хай усохне рука, що підписала такий документ!”. І чому за кілька місяців після підписання цього договору у Калліо стався інсульт, що призвів до паралічу його правої руки…

Разом з тим, 14 березня 1940 року, виступаючи з радіозверненням до своїх співгромадян, президент Калліо згадав про “моральну перемогу, значення якої ми навряд чи зможемо оцінити в даний момент”. Це формулювання найкраще описувало фінал Зимової війни.

Це була не беззаперечна перемога Фінляндії над Радянським Союзом, а моральна перемога фінського народу, який зберіг свою державність та незалежність, незважаючи на нерівне протистояння з агресором. Згодом визначення Зимової війни 1939–1940 років як фінської “moral victory” поширилося і за кордоном.

Ми вважаємо, що якісний контент має бути доступний для всіх, тож до останнього не будемо вводити пейвол на “Українській правді”. Підтримай нас, аби ми могли продовжувати працювати без обмежень – долучайся до Клубу УП!

Вступай до Клубу УП – це твоя інвестиція у незалежну журналістику. Так ти станеш ближчим до редакції – спілкуватимешся з нами і пропонуватимеш теми для майбутніх матеріалів.

Михайло Ткач, журналіст-розслідувач УП

Досвід Суомі не є унікальним: історія знає багато прикладів, коли мужність, стійкість та самопожертва приводили до моральної, але не класичної перемоги. Інколи моральну перемогу пов’язують навіть з більш трагічними подіями, ніж фінські. Наприклад, моральною перемогою спартанців вважається відома битва при Фермопілах. Моральною перемогою техасців – оборона Аламо. Моральною перемогою поляків – Варшавське повстання 1944 року.

Ми не знаємо, коли і за яких умов завершиться поточна російсько-українська війна або її найактивніша фаза. Проте імовірність того, що підсумки військових дій розчарують багатьох з нас, була і залишається високою.

Якщо надії мільйонів наших співгромадян не справдяться, визначення “моральна перемога” ймовірно прозвучить і в Україні.

Завершення війни без капітуляції ворога, без падіння кремлівського режиму та без звільнення всіх українських територій буде важко назвати безперечною перемогою Києва. Більш перспективний шлях – позиціонувати збереження суверенітету України та зрив планів Кремля як моральну перемогу в нерівному протистоянні із агресором.

На жаль, існує одне суттєве “але”. Беззаперечна перемога, як, наприклад, розгром Німеччини чи Японії у 1945 році, не потребує додаткового підтвердження. Вона очевидна для всіх, і поставити її під сумнів неможливо. Моральна перемога стає перемогою тільки тоді, коли люди готові її визнати.

Реклама:

Якщо звичайну перемогу здобувають виключно на полі бою, то за моральну перемогу потрібно боротися і після завершення воєнних дій. Наприклад, Варшавське повстання 1944 року почали вважати моральною перемогою лише після краху комунізму в Польщі: до цього влада Польської Народної Республіки намагалася представити цей героїчний епізод як безглузду та безвідповідальну авантюру емігрантського уряду.

І якщо найближчим часом в Києві заговорять про моральну перемогу України у війні з російськими загарбниками, за цей наратив також доведеться поборотися.

По-перше, доля моральної перемоги буде залежати від протистояння вітчизняних та російських пропагандистів. Очевидно, що бачення моральної перемоги над ворогом буде відповідати стратегічним інтересам України.

Незалежно від того, як завершиться активна фаза повномасштабної війни, для українців критично важливо вийти з неї з високо піднятою головою. З почуттям власної гідності. З вірою в себе та свої сили. Це зменшить післявоєнну фрустрацію, стане важливою підтримкою під час відбудови країни і допоможе підготуватися до нового можливого етапу боротьби з РФ.

Водночас Росія буде всіляко зацікавлена в тому, щоб наратив “моральної перемоги” не закріпився в українському суспільстві. Зневіра в Києві, Одесі та Львові матиме для противника більше значення, ніж збереження контролю над Донецьком, Луганськом чи Маріуполем.

Для РФ важливо не тільки захопити частину території України, але й принизити мільйони українців, переконавши їх в тому, що всі жертви війни були марними. З точки зору Кремля, деморалізація українців є ключем до майбутнього розгрому та поглинання всієї України.

По-друге, доля моральної перемоги безпосередньо залежатиме від того, з чим ми пов’яжемо недосягнення беззаперечної перемоги.

Реклама:

Один варіант, коли в Україні переважатиме думка, що причиною всьому стали зовнішні обставини. Противник був надзвичайно сильний. Союзники були нерішучими, лицемірними та непослідовними. Спочатку Захід не вірив, що Україна протримається більше кількох тижнів. Потім Байден і компанія злякалися ядерного шантажу РФ. Нова адміністрація Трампа почала загравати з Кремлем.

Водночас Україна зробила все від неї залежне і нанесла противнику максимальної шкоди. Якщо це не моральна перемога у нерівній боротьбі з Москвою, то що тоді?

Інший сценарій – коли на перший план у свідомості населення вийдуть внутрішні чинники. Якщо країна повірить, що беззаперечної перемоги над Росією не вдалося досягти через ухилянтів. Що беззаперечній перемозі завадили корумповані чиновники. Що беззаперечна перемога не відбулася через некомпетентних генералів та егоїстичних управлінців.

В такому випадку, Україна нібито не зробила все, що було в її силах, а провалила тести на стійкість, самопожертву та солідарність. Тоді фінал війни стане не моральною перемогою, а ганебним програшем.

І, нарешті, по-третє, доля української моральної перемоги значною мірою буде залежати від політичного клімату в Україні.

Гіпотетичне завершення активних бойових дій ще не передбачає скасування воєнного стану та негайних виборів. Але воно означатиме поступове відновлення політичного життя в країні.

І уявлення про моральну перемогу України так чи інакше буде вигідним президенту Зеленському та нинішній владі. Відповідно, у багатьох опонентів Банкової виникне спокуса підірвати наратив “моральної перемоги” тільки для того, щоб позбавити підтримки Володимира Зеленського та його оточення. Чи зможе українська опозиція втриматись від цієї спокуси заради спільної справи – питання відкрите.

Михайло Дубинянський