Ми розпочинаємо серію історій про вимушених переселенців, які знайшли прихисток в Олександрії та розповідають про свій досвід. Сьогодні ми поділимося історією Наталії, дитячого лікаря-отоларинголога та матері семирічної донечки.

Життя Наталії зазнало кардинальних змін ще у 2014 році, коли, будучи вагітною, вона була змушена залишити рідний Донецьк та переїхати до селища Новотроїцьке, що на Волноващині Донецької області. Це стало першим випробуванням, яке загартувало її дух та підготувало до майбутніх викликів.

“Я вже тоді зробила свій вибір, – згадує Наталія. – Виїхала з Донецька з улюбленими домашніми улюбленцями та мінімальним багажем. На жаль, історія повторилася, цього разу додалася ще й маленька донечка”. Її слова пронизані болем і тривогою за майбутнє.

Звикнувши до гучних звуків вибухів, Наталія зізнається, що її селище, розташоване неподалік від лінії розмежування, ніколи не було тихим. Але події, що розгорнулися 24 лютого, перевершили всі її найгірші очікування. “Це було пекло. Майже безперервні обстріли, вибухи, нестерпний страх”, – згадує жінка з важким серцем.

Спочатку родина намагалася залишатися вдома, сподіваючись на краще. Але реальність виявилася жорстокою. Після доби, проведеної в укритті, 27 лютого сонячний день перетворився на кошмар – селище потрапило під обстріл. “Від селища майже нічого не залишилося. «Визволителі» зруйнували все”, – додає Наталія.

Історія Наталії – це свідчення мужності та стійкості українського народу. Вона продовжує боротися за майбутнє своєї дитини, знаходячи підтримку в Олександрії, де знайшла новий дім. Ця історія – лише початок серії розповідей про тих, хто втратив все, але не втратив віру в краще майбутнє.

Ми прагнемо поділитися цими історіями, щоб показати силу духу та незламність українського народу. Слідкуйте за нашими публікаціями, щоб дізнатися більше про життя переселенців в Олександрії.🔽🔽