Як же кораблям вдавалося перетинати безкрайній Атлантичний океан у ті давні часи, задовго до появи інтернету, GPS та високоточних хронометрів? Як підрахували експерти, історичні подорожі кораблів Атлантикою тривали тижні, а то й місяці.

У XVIII столітті мореплавство значною мірою спиралося на традиційні методи навігації. Кораблі орієнтувалися за допомогою компаса, вивчаючи положення сонця вдень та зірок уночі. Використовувалися спеціалізовані астрономічні інструменти, такі як секстант. Цей витончений прилад дозволяв визначати широту корабля за висотою небесних світил над горизонтом. Однак, навіть маючи ці інструменти, точність позиціонування залежала від досвіду та кваліфікації капітана і штурмана, а також від здатності інтерпретувати дані. Це означало, що морські подорожі через Атлантику не мали гарантованого часу прибуття. Навіть якщо корабель ішов за запланованим курсом, потужні шторми, небезпечні айсберги, густі тумани або штиль могли суттєво затримати судно. Ці погодні фактори могли не лише сповільнити прогрес, але й призвести до катастрофічних наслідків, ставлячи під загрозу життя екіпажу та пасажирів.

Звичайно, тривалість перетину Атлантики також визначалася конструкцією самого судна. На швидкість впливали такі показники, як вага, розмір, форма корпусу, а також обсяг вантажу та кількість людей на борту. Легші судна того ж типу, як правило, рухалися океанами швидше, але загальна ефективність залежала від технологічних інновацій. Наприклад, хоча галеон був меншим і легшим, важчий лінійний корабель XVIII століття, завдяки своїй міцнішій конструкції та вдосконаленим вітрильним технологіям, міг перетинати Атлантику значно швидше, демонструючи прогрес у суднобудуванні.

За приблизними оцінками істориків, стандартна переправа з Америки до Англії могла зайняти близько 4 тижнів. Натомість зворотна дорога до Америки, яка часто потребувала обходження зони західних вітрів, могла тривати вдвічі довше – близько 8 тижнів. Варто пам’ятати, що це лише усереднені показники, і реальна тривалість кожної подорожі могла значно варіюватися залежно від конкретних обставин.

За який мінімальний час корабель міг перетнути Атлантику?

Відстань від узбережжя Північної Америки до протоки Ла-Манш становить приблизно 3000 морських миль. Фрегати та інші знакові військові кораблі тієї епохи мали середню швидкість від 4,5 до 6 вузлів. Ця швидкість поступово зростала від середини XVIII до початку XIX століття завдяки вдосконаленню конструкції корпусу та вітрильного оснащення. Ці дані свідчать про те, що за ідеальних умов найшвидші парусні кораблі могли подолати відстань від Європи до Америки приблизно за 20-28 днів. Це був значний показник для тих часів.

Причиною відносно швидшої подорожі на захід було використання північно-східних пасатів. Ці стійкі вітри, що дмуть на захід через Атлантику, у поєднанні з відносно спокійними водами південної частини Північної Атлантики, дозволяли суднам підтримувати сталу швидкість. Хоча зворотний шлях до Європи часто проходив під впливом сильніших західних вітрів, що дмухали на північ, цей маршрут був надійнішим і передбачуванішим для суден, що вирушали з таких портів, як Портсмут, Брест або Амстердам. Цей шлях на захід, підтримуваний пасатами, став основою для багатьох судноплавних маршрутів колоніальної епохи, роблячи морські подорожі більш організованими.

Сучасні подорожі через Атлантику

Цікаво, що сучасні яхтсмени досліджують маршрути, подібні до тих, якими користувалися мореплавці часів Колумба, перетинаючи Атлантику на вітрильниках. Іноді їм вдається подолати цю дистанцію навіть швидше, ніж першовідкривачам, проводячи в дорозі близько 19 днів. Звісно, сучасним мандрівникам допомагають супутникові карти, GPS-навігація та глибокі знання метеорології.

Вас також можуть зацікавити новини: