Петрівщина вшановує своїх Героїв: Пам’ять Олександра Давиденка та Андрія Баркова

25 липня 2025 року, в історичний день для громади Петрівщини, сесійна зала Петрівської селищної ради стала свідком урочистої, але сповненої глибокого смутку події. Рідним наших незламних захисників, Олександра Давиденка та Андрія Баркова, були посмертно вручені державні нагороди — ордени «За мужність ІІІ ступеня».

Цю високу честь виконали шановані представники громади: Петрівський селищний голова Світлана Тилик та начальник третього відділу Олександрійського РТЦК та СП, майор Ігор Чабан. Їхні слова звучали як данина пам’яті та вираз глибокої поваги до подвигу загиблих Героїв.

У залі запанувала атмосфера глибокої тиші, коли на екрані з’явилися світлини Олександра та Андрія — усміхнені, сповнені життя, але вже навічно залишені. Ці образи глибоко торкнулися сердець присутніх, нагадуючи про те, що вони назавжди залишаться в пам’яті рідних, друзів та бойових побратимів.

За кожним іменем стоїть незмірний біль. Це сльози батька Юрія Івановича Давиденка, тиха, але сильна молитва мами Поліни Іванівни Баркової. Це історії життя, віддані в ім’я свободи та майбутнього України.

Олександр Давиденко: Життєвий шлях Героя

Олександр Давиденко, уродженець села Новий Стародуб, геройськи отримав поранення 12 жовтня 2024 року. Подія сталася поблизу населеного пункту Стельмахівка, що на Луганщині, де він постраждав від ворожої протипіхотної міни типу «Пелюстка». Довгий час тривала боротьба за життя: лікування в столичних і львівських шпиталях, складні операції, титанічні зусилля медиків. На жаль, 24 лютого 2025 року, серце Героя зупинилося, але його дух залишився незламним. Олександр Юрійович Давиденко назавжди вписаний у літопис нескорених.

Андрій Барков: Відвага та самопожертва

Андрій Барков, молодший сержант, служив старшим радіотелефоністом у артилерійському підрозділі. Він був щирим патріотом, жителем Петрового, чиє життя обірвалося 13 вересня 2024 року. Трагедія сталася поблизу Щербинівки на Донеччині, під час жорстокого артилерійського обстрілу. Андрію було лише 34 роки, але він встиг стати справжнім символом мужності, честі та відданості для всієї громади Петрівщини.

Ми схиляємо голови перед подвигом цих відважних синів України. Їхній шлях — це приклад безмежної любові до Батьківщини, готовності захищати кожен клаптик рідної землі. Пам’ять про них житиме вічно. Ми пам’ятаємо, шануємо та безмежно вдячні!

Слава Україні! Героям Слава!