✅Повернення з небуття: генерал-хорунжий армії УНР Петро Ліпко

✔️Дивовижна історія життя… Кожен з нас приходить на цю землю зі своєю місією та призначенням. Дехто залишає яскравий слід, а інші зникають безвісти. Про деяких людей життя нагадує, повертаючи їх з небуття як приклад честі, відваги, відданості своїй справі, щирої любові до Батьківщини. Ця стаття присвячена видатному українському військовому діячу – Петру Івановичу Ліпку.

✔️Витяг з протоколу № 54 засідання Судової Трійки при Колегії ДПУ УСРР від 27 лютого 1930 р. «Дело № 11 Нежинского Окротдела ГПУ по обвинению гр. Липко Петра Ивановича по ст. 54-10 и 54-13 УК УССР. Постановили: Липко Петра Ивановича РАССТРЕЛЯТЬ. Дело сдать в архив». Це страшне свідчення трагічної долі героя.

✔️Петро Іванович Ліпко народився 3 грудня 1876 року в містечку Бірюч Воронізької губернії. Його батько, унтер-офіцер російської імператорської армії, походив з Чернігівщини, із села Браниця Бобровицької волості. Початкову освіту Петро здобув в Олексіївському народному училищі Бірюцького повіту, а потім прослухав один курс Воронізької учительської семінарії. Далі його життєві плани кардинально змінилися, і він вступив рядовим на правах «вольноопределяющегося ІІ разряда» до 2-го Закаспійського стрілецького батальйону в Ашхабаді. З цього моменту почалася його стрімка військова кар’єра. Ранні роки Ліпка були сповнені служби та навчання, що підготувало його до майбутніх випробувань.

✔️Влітку 1903 року він отримав чин поручика, а восени того ж року був направлений до діючої 1-ї Манчжурської армії на Далекий Схід. У складі 2-го Східно-Сибірського стрілецького полку в січні-лютому 1905 року брав участь у боях з японцями. За проявлену мужність був нагороджений орденами Св. Анни 4-го ст. «За хоробрість», Св. Станіслава 3-го ст. з мечами та бантом, Св. Анни 3-го ст. з мечами та бантом. У 1908 році був зарахований до Імператорської Академії, яку успішно закінчив у 1911 році в званні капітана. Під час Першої світової війни на посаді старшого ад’ютанта служив при штабі 1-ї Донської козачої дивізії. У 1917 році був «произведен» в чин полковника. Це був його останній чин на службі в імператорській армії. Його військова служба була відзначена численними нагородами та стрімким кар’єрним ростом.

✔️З утворенням Української Народної Республіки, яка потребувала кваліфікованих кадрів для свого захисту, військовий досвід та проукраїнська позиція Петра Ліпка вплинули на його призначення в грудні 1917 року командиром 10-го Українського армійського корпусу, який дислокувався на території Румунії. У січні 1918 року він прибув до Києва, де його включили до комісії з формування нового українського війська. За часів Гетьманату обіймав посаду начальника 2-ї піхотної дивізії Армії Української Держави. У лютому 1919 року П. Ліпко став керівником Розвідочної управи Генштабу Армії УНР. Влітку того ж року його призначили керівником делегації УНР на переговорах із польським командуванням для укладання угоди про перемир’я. Участь Ліпка у формуванні української армії була надзвичайно важливою.

✔️Далі його служба проходила при штабі Головного Отамана С. Петлюри, допоки у травні 1920 року його не призначили начальником штабу Дієвої армії УНР. Тоді ж він отримав звання генерал-хорунжого. У листопаді 1920 року після тяжких боїв з Червоною армією вони перейшли Збруч і були інтерновані польською владою. Останній період його служби в УНР був наповнений важкими боями та відповідальними рішеннями.

✔️Згодом, дізнавшись про оголошену Совєтами амністію та необхідність реєстрації в радянському консульстві, щоб не бути позбавленим громадянства, Петро Іванович подав відповідні документи для отримання дозволу повернутися в радянську Україну. Восени 1922 року він повернувся разом з дружиною Тетяною та маленьким сином Вадимом. Рішення про повернення в Україну було складним, але, ймовірно, продиктоване бажанням бути зі своєю родиною.

✔️Спочатку молода родина оселилась в селі Браниця Бобровицької волості Козелецького повіту, де мешкали родичі Петра Івановича. У 1925 році П. Ліпко з родиною переїхав до Бобровиці, де працював у конторі Бобровицької державної цукроварні конторником вагової будки з прийомки буряка. На початку 1928 року отримав посаду землеміра Ніжинського окружного земвідділу, і родина переїхала до Ніжина. Початок мирного життя був непростим, але Ліпко старанно працював.

✔️Поза сумнівом, колишній петлюрівський генерал знаходився з часу свого повернення в Україну під пильним оком гепеушників, де він значився під псевдо «Бувалий». Запрацювала репресивна машина, справа почала наповнюватися свідченнями «антирадянських проявів Ліпка». 26 січня 1930 року його було заарештовано. Під час обшуку вилучили особисті нагороди, фотографії, гроші УНР і найголовніший компромат – рукописний текст листа письменнику М. Горькому. Лист був написаний Петром Івановичем за два роки до того, і він був реакцією на статтю письменника «Механічним громадянам СРСР», надруковану в газетах «Правда» та «Известия». Автор листа перераховує всі «досягнення» Радянської влади і підписує його «многовидящий, но не часто говорящий Ионавочревесоввластисущий».

✔️І це був вирок.

✔️У тоненькій слідчій справі немає жодних свідчень чи документальних підтверджень «антирадянської діяльності» Петра Ліпка, лише лист Максиму Горькому і протокол допиту звинуваченого, датований 3 лютого 1930 року. 5 березня до начальника Ніжинського окрвідділу ДПУ Самовського з грифом «негайно, цілком таємно» надійшли сім виписів з протоколів Судової Трійки по справах засуджених громадян, серед яких прізвище П. Ліпка, «для негайного виконання».

✔️Петро Іванович Ліпко був реабілітований у 1989 році. Його реабілітація стала визнанням несправедливості, якій він піддався.

Наталія ДМИТРЕНКО, к.і.н., заступниця директора з наукової роботи НКМ ім. І. Спаського
Ніжинський краєзнавчий музей ім. Івана Спаського