Сьогодні — день, що назавжди закарбовується в пам’яті, сповнений глибокого сенсу та щирих емоцій. Це не просто черговий день календаря, а мить тріумфу життя, коли відбувається довгоочікуване повернення військового з полону. Наш земляк, наш герой, Кулібик Валерій, після нестерпних випробувань, болю та невідомості, нарешті повернувся до рідного дому, до села Рихта. Його історія — це свідчення незламності українців, яскравий приклад сили духу, що перемагає будь-які труднощі.Валерій пережив пекло ворожого полону, його тіло та душа були піддані жорстоким випробуванням. Проте, завдяки незламній волі до життя та вірі у перемогу, він вистояв. Довгий шлях лікування і реабілітації залишився позаду, і тепер він знову на українській землі, у колі рідних та близьких. Це повернення військового з полону є символом надії для всіх, хто чекає своїх рідних, і нагадуванням про високу ціну свободи.На порозі його зустрічає мати — жінка, чиє серце щодня розривалося від тривоги, яка знаходила втіху лише в молитві та надії. Її сльози радості – це сльози мільйонів українських матерів, що продовжують чекати своїх синів. Поруч з нею — громада Рихти, що зібралася, аби висловити свою щиру вдячність. Теплі обійми, слова підтримки, шаноблива тиша, яка красномовніше за будь-які промови — все це свідчить про глибоку повагу до українських захисників та розуміння їхнього подвигу. Кожен із присутніх усвідомлює, що ми живі та вільні завдяки таким героям, як Валерій Кулібик.Це не просто особиста історія повернення героя з полону, це — колективна перемога добра над злом, світла над темрявою, життя над руйнівною силою війни. Ворогу не вдалося зламати наших людей, принизити їхню гідність чи знищити дух. Бо незламний наш Валерій, незламна його родина, і незламна вся Україна. Це єдиний фронт, де тил і фронт борються разом.У таких моментах проявляється справжня правда війни. В очах ветеранів, що повертаються, — глибина пережитих втрат, але водночас непереможна гідність, неймовірна сила та непохитна віра у майбутнє. Ці зворушливі зустрічі є постійним нагадуванням кожному з нас: поки ми насолоджуємося життям у тилу, хтось платить за нього найвищу ціну. Навіть після повернення ветеранів з полону, рана залишається. Вона не завжди видима, але завжди болюча. Саме тому підтримка ветеранів є нашим спільним обов’язком. Нам усім так важливо бути поруч, слухати їхні історії, говорити з ними, надавати всебічну допомогу та ніколи не забувати їхній подвиг.Українські захисники потребують нашої уваги не лише в день їхнього тріумфального повернення, а щодня, щохвилини. Вони мають відчувати, що вони не самі, що їх чекають, пам’ятають та що за них борються тут, у тилу. Бо тил — це не просто географічне місце. Це — активна відповідальність кожного громадянина, його готовність долучатися до реабілітації військових, їхньої соціалізації, їхнього всебічного відновлення.Ми висловлюємо безмежну подяку Валерію Кулібику за його мужність та витримку. Дякуємо його родині за нескінченне терпіння та віру. Дякуємо всім, хто був поруч, хто вірив, хто підтримував та допомагав. І молимось за тих, хто ще перебуває у полоні, хто ще в бою, хто ще не повернувся додому.Низький уклін. Нескінченна вдячність. Незламна любов. Ми пам’ятаємо. Ми поруч. Ми — разом.