Повернувся додому небесним янголом… Наш молодий Герой — Олег Дайнеко🪽🇺🇦

Сірий день. Розмиті дощем хмари, мов сльози, падали на землю — наче саме небо плакало за своїм юним сином. Скорботна тиша під пронизливе звучання військового оркестру. Люди на колінах. Серця — в розпачі. Душі — у болю.

Сьогодні назавжди повернувся додому той, кого мали зустрічати з обіймами… А зустріли — мовчанням і сльозами.

Йому було всього 25…
У розквіті життя, з мріями, планами, з великою любов’ю до рідних, до життя, до України — він пішов захищати нас усіх. А війна, підступна і безжальна, забрала його… Забрала світлого, щирого, доброго хлопця. Сина. Брата. Друга.

Темне, похмуре небо, здавалося, опустилося нижче дерев. Втомлено тріпотіли пониклі прапори — якби могли, вони б теж плакали.
І здавалося, що кожна крапля дощу — то сльоза матері.
Кожен удар серця — то туга сестри.

Кожен крок — то болісний подих у кожному, хто прийшов провести його додому… востаннє.

Це не просто втрата. Це рана, яка ніколи не загоїться.
Бо що сказати матері, яка вже ніколи не почує: «Мамо»?
Що сказати рідним, які більше не дочекаються, не обіймуть, не побачать?..

Олеже, наш світлий хлопче… Ти зробив більше, ніж мав. Ти був справжнім Воїном.
Тепер Ти — Янгол. І нехай на Тебе чекає інше життя — світле, чисте, без війни, без болю, без куль. Нехай Твоя душа знайде спокій там, де більше не гуде сирена.

Дякуємо Тобі, Олеже. За відвагу. За свободу. За наше життя…
Спочивай з миром.