🇺🇦Понад рік невимовного болю очікування: штаб-сержант Олег Водясов повернувся “на щиті” до рідної Шепетівки
✔️23 червня Шепетівська громада зустрічала ще одного полеглого земляка. «На щиті» повернувся хоробрий воїн, стрілець-снайпер 1 десантно-штурмового відділення, 1 десантно-штурмового взводу, 1 десантно-штурмової роти, 1 десантно-штурмового батальйону, штаб-сержант Олег Водясов. Його ім’я навічно вписане в історію як символ мужності та жертовності.
✔️Олег Водясов народився 14 жовтня 1975 року в місті Хмельницький, у день, що згодом стане знаковим для всієї країни – Днем захисника України. Ця дата, немов за велінням долі, обрала його, передбачаючи його шлях. Ще зовсім маленьким Олег Водясов переїхав з родиною до Шепетівки, де пройшли його дитинство, юність і становлення. Його мати, Ірина Броніславівна, самотужки виховувала дітей, і Олег, як старший син, рано усвідомив відповідальність. Поруч із молодшою сестрою Оленою та братом Юрієм, він змалку вчився бути опорою, справжнім захисником не на словах, а у щоденних вчинках.
✔️Освітній шлях Олег Водясов розпочав у 1982 році в місцевій загальноосвітній школі №4, потім продовжив у школі №5, яку успішно закінчив у 1993 році. Того ж року, лише вступивши у доросле життя, Олег був призваний на строкову службу. Після повернення з армії у 1995 році він працював столяром у Шепетівському військовому лісгоспі. Вже за рік, у 1996-му, Олег зробив свідомий вибір на користь військової кар’єри, вступивши до Шепетівської школи прапорщиків, яку успішно закінчив у 1997 році. Його професійний військовий шлях розпочався у військовій частині в місті Ізяслав, де він обіймав посаду начальника складу, демонструючи себе як дієвого, відповідального, чесного та надійного військовослужбовця.
✔️У 1999 році Олег Водясов повернувся до рідної Шепетівки, де продовжив службу у військовому комісаріаті, а з 2008 року працював інструктором. Протягом років служби йому доводилося неодноразово змінювати посаду та місце служби, адже на нього завжди можна було покластися у найскладніших завданнях. У 2012 році його призначили до однієї з військових частин у Шепетівці на посаду головного сержанта взводу роти забезпечення, а вже наступного року — до військової частини в місті Чортків Тернопільської області, де він виконував обов’язки начальника складу відділення матеріально-технічного забезпечення.
✔️За свою віддану службу Олег Водясов був відзначений численними нагородами, серед яких медалі «За сумлінну службу» II і III ступеня, «20 років сумлінної служби», «Ветеран служби», «Ветеран війни», «Захиснику Вітчизни», «За участь в АТО», «15 років Збройним Силам України», відзнака «Операція об’єднаних сил. За звитягу та вірність», а також нагрудний знак «За взірцевість у військовій службі». Ці нагороди є свідченням його незламного духу та професіоналізму.
✔️Проте найбільша його нагорода — це пам’ять у серцях тих, хто його знав і любив. Олег Водясов був не лише військовим. Він був дбайливим чоловіком, люблячим батьком, надійним другом та просто прекрасною людиною. Головним у житті Олега завжди залишалася родина. Він мав двох доньок — Дарину та Діану, для яких був цілим світом: з усмішкою, добрим словом, спокійною порадою і міцними руками, що завжди підтримають. Разом із дружиною Ольгою вони створили теплий, світлий дім, де панували довіра, підтримка та безмежна любов. Вони разом виховували двох синів — Ігоря та Дмитра — яким Олег став не просто вітчимом, а справжнім батьком, другом і мудрим наставником. Олег був тихою людиною — не тому, що не мав що сказати, а тому, що не любив порожніх слів. У ньому завжди відчувалася глибина, спокій і впевненість. Він не привертав до себе уваги, не шукав визнання, але всі знали: якщо щось трапиться — до нього завжди можна звернутися по допомогу. У нього було небагато мрій — але всі вони були справжніми та щирими. Він мріяв відпочити, побути з родиною, купити маленького білого песика, з яким гуляти парком у вечірній тиші. Ці прості, але такі важливі мрії, на жаль, так і не стали реальністю.
✔️У березні 2024 року Олег поїхав на навчання до Житомира. Звідти — на передову, щоб захищати свою країну.
✔️25 квітня востаннє зателефонував дружині, повідомивши, що вирушає на завдання, і більше на зв’язок не виходив. 29 квітня 2024 року родина отримала страшне сповіщення: Олег Водясов зник безвісти. Від того дня кожна мить перетворилась на нестерпне очікування… Цілий рік і два місяці вони жили надією. Шукали обличчя Олега у кожній світлині з обмінів, прислухались до кожної новини, вдивлялись у кожне слово з фронту, тримались за віру, молились… Сподівались, що станеться диво, якого, на жаль, не сталося.
✔️Згодом стало відомо: Олег Водясов героїчно загинув 25 квітня 2024 року, виконуючи свій військовий обов’язок.
✔️Пекучий біль втрати стискає серце, щодня із горнила війни надходять гіркі звістки, які сповіщають про найстрашніше. Нічим не заповнити ці втрати. Жодними словами не утішити рідних і близьких. Хай будуть вічними наша пам’ять та розуміння, що ці жертви були не марні, що свобода та незалежність не даються легко – за них доводиться боротися, часом ціною життя. Пам’ять про Олега Водясова та всіх полеглих захисників житиме вічно в серцях українців.
🇺🇦Герої не вмирають!