У сучасному суспільстві дедалі частіше молоді люди починають своє спільне життя без офіційної реєстрації шлюбу, але при цьому мають повноцінні подружні стосунки, народжуючи дітей, придбаваючи житло, транспортні засоби, набуваючи спільно інше майно. Спробуємо розібратись, що являє собою явище «цивільний шлюб» і які права та обов’язки він породжує для чоловіка та жінки, які обрали даний спосіб сімейних відносин. Цей вид відносин, також відомий як фактичні шлюбні відносини, стає все більш популярним, проте несе в собі певні юридичні аспекти, які варто розуміти.

Насамперед слід зазначити, що визначення поняття «цивільний шлюб» як таке в законодавстві відсутнє. Натомість в нормативно правових актах та судовій практиці нерідко зустрічається термін: «фактичні шлюбні відносини». В це поняття включається проживання в одній оселі, спільний побут та ведення домашнього господарства, основані на почуттях любові, взаємоповаги із бажанням створити сім’ю. При цьому такі сімейні відносини офіційно в органах РАЦСу не зареєстровані. Розуміння цих термінів є ключовим для усвідомлення прав та обов’язків.

У свою чергу, для більш детального з’ясування, що ж таке цивільний шлюб, необхідно звертатися до Сімейного кодексу України, а саме до статті 74, в якій зазначено: якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. Це важлива норма, що регулює майнові питання.

На відміну від цивільного шлюбу, в рамках офіційно зареєстрованого шлюбу подружжя більш захищені в питаннях поділу майна. Офіційний шлюб надає чіткіші механізми правового захисту.

Так, статтею 60 Сімейного кодексу передбачено, що майно набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності, а отже, всі речі, набуті за час подружнього життя є об’єктами права спільної сумісної власності подружжя. Що ж стосується цивільного шлюбу, то тут варто зважати на те, що хоча статтею 74 Сімейного кодексу i закріплені рівні права законного подружжя та осіб, які в офіційному шлюбі не перебувають, на отримання в спільну сумісну власність майна, набутого за час спільного проживання, проте практичного механізму поділу такого майна законодавством на сьогоднішній день не передбачено. Це створює певну невизначеність.

Особливого масштабу проблема поділу майна між особами, що проживають у цивільному шлюбі, набуває тоді, коли право власності на таке майно було оформлено лише на одного з них. У таких випадках виникають складнощі у доведенні спільного походження коштів.

Так ч. 3 ст. 65 Сімейного кодексу України визначено, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації (наприклад, нерухомість або транспортні засоби), а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово та має бути нотаріально засвідчена. Що ж стосується укладання договорів стосовно майна, яке спільно набуто особами за час перебування у цивільному шлюбі, і право власності оформлено лише на одного з них, то надання згоди другого з цивільного подружжя на укладання таких договорів законодавством не передбачена. Таким чином, один із цивільного подружжя не застрахований від відчуження такого майна законним власником без отримання згоди іншого. Це створює потенційні ризики.

Якщо перед чоловіком та жінкою постає питання поділу майна, що було набуте ними під час проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, вони мають право поділити його в добровільному порядку шляхом укладання нотаріально посвідченого договору та визначення частки майна, що належатиме кожному з них. У разі недосягнення згоди шляхом перемов залишається єдиний шлях – судовий. Добровільний поділ є пріоритетним.

Позиція суддів щодо цих питань зводиться до того, що сам лише факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення участі сторін спільною працею в набутті майна не є підставою для визнання за ними права спільної сумісної власності на нього. Майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об’єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо:

1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім’ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об’єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету);

2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Отже, для визнання права спільної власності на майно, набуте особами, що проживають в цивільному шлюбі, необхідно в судовому порядку надавати докази, що таке майно набуте саме внаслідок спільної праці цивільного подружжя. Це вимагає ретельного збору доказів.

Національне законодавство наголошує на можливості договірного врегулювання відносин у цивільному шлюбі. Саме тому проблеми із поділом майна краще попередити в договірному порядку, ніж згодом під час довготривалої судової тяганини. Найголовніше – у договорі купівлі-продажу необхідно вказати двох покупців, та відповідно, придбане майно оформити у спільну часткову власність із зазначенням розміру часток кожного з покупців такого майна. Крім того, особи, що проживають без зареєстрованих шлюбних відносин, мають право укласти угоду про володіння, користування та розпорядження майном, що знаходиться в їх спільній власності, в якій визначити порядок його користування та поділ в майбутньому. Договірне врегулювання – це шлях до уникнення конфліктів.

Отримати безоплатну юридичну консультацію з цього та інших питань можна у Хорольському бюро правової допомоги, що знаходиться за адресою місто Хорол, вулиця Незалежності, будинок 78а, або за телефоном (05362) 33-2-20. Крім того консультацію можна отримати, зателефонувавши на номер гарячої лінії  0-800-213-103  (безкоштовно зі стаціонарних і мобільних телефонів). Звернення за допомогою є розумним кроком.

В.о. начальника відділу “Хорольське бюро

правової допомоги” Лубенського місцевого центру  

з надання безоплатної вторинної правової допомоги                                Н.Г.Тарасенко