Право людини на доступ до якісної та безпечної води є фундаментальним, проте в умовах повномасштабної збройної агресії РФ проти України, особливо після підриву Каховської ГЕС та руйнувань критичної інфраструктури водопостачання, реалізація цього права значно ускладнилася, перетворившись на гостру гуманітарну проблему, що спонукало Уповноваженого ВРУ з прав людини до комплексного дослідження та моніторингу стану його дотримання. Фундаментальне право на воду, на доступ до якісної та безпечної води, визнане на міжнародному рівні, стало одним із найгостріших викликів для України в умовах повномасштабної збройної агресії РФ. Системне руйнування критичної інфраструктури водопостачання, зокрема жахливий акт підриву Каховської ГЕС, перетворило доступ до води на надзвичайно актуальну гуманітарну проблему в багатьох регіонах країни. Ця катастрофічна ситуація змусила Офіс Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини ініціювати детальне дослідження та моніторинг дотримання цього життєво важливого права.Руйнування Каховської ГЕС, що стало актом екоциду та воєнним злочином, спричинило миттєві та довгострокові руйнівні наслідки. Воно призвело до масштабних повеней, переміщення населення та, що найважливіше, до різкого падіння рівня води в Каховському водосховищі. Це водосховище було основним джерелом води для зрошення сільськогосподарських угідь, промислових підприємств та мільйонів жителів Південної України, включаючи такі міста, як Кривий Ріг, Нікополь та Марганець. Втрата цього життєво важливого джерела водопостачання посилила вже існуючі проблеми доступу до води в громадах, які й без того страждають від пошкодженої інфраструктури через триваючі бойові дії. Багато населених пунктів тепер стикаються з гострим дефіцитом води, покладаючись на альтернативні, часто менш надійні джерела, такі як артезіанські свердловини, доставка бутильованої води або обмежене централізоване постачання. Ця відсутність стабільного доступу до води створює значні ризики для здоров’я, збільшує навантаження на місцеві органи влади та гуманітарні організації, а також глибоко впливає на повсякденне життя, санітарію та громадське здоров’я, спричиняючи серйозну гуманітарну кризу.Окрім катастрофи на Каховській ГЕС, постійні ракетні та артилерійські обстріли неодноразово руйнували водоочисні споруди, насосні станції та трубопроводи в різних областях України. Ці атаки, що є прямими наслідками війни, не тільки порушили водопостачання, але й забруднили джерела води, створюючи додаткову загрозу громадському здоров’ю. Відновлення цих об’єктів часто є складним через постійні ризики безпеки, брак матеріалів та фінансові обмеження. Забезпечення доступу до води в таких умовах вимагає величезних зусиль як від державних органів, так і від міжнародних партнерів.Роль Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (Омбудсмен) у цьому контексті є першочерговою. Усвідомлюючи серйозність ситуації, Офіс Уповноваженого розпочав детальне розслідування стану доступу до води в постраждалих регіонах. Це включає збір доказів порушень, документування впливу на цивільне населення та моніторинг зусиль місцевих та національних органів влади щодо подолання кризи. Метою є виявлення системних проблем, адвокація ефективних рішень та притягнення до відповідальності винних у порушеннях міжнародного гуманітарного права та прав людини. Такий моніторинг має вирішальне значення для міжнародної адвокації та залучення необхідної гуманітарної допомоги для пом’якшення кризи та захисту прав людини.Виклик забезпечення права на воду в Україні є багатогранним. Він передбачає не лише відновлення фізичної інфраструктури, але й забезпечення постачання безпечної води для внутрішньо переміщених осіб, моніторинг якості води та впровадження довгострокових рішень для сталого управління водними ресурсами в післявоєнному середовищі. Гуманітарна криза, спричинена обмеженим доступом до води, глибоко зачіпає вразливі групи населення, включаючи дітей, літніх людей та осіб з інвалідністю, які часто стикаються з більшими труднощами у доступі до безпечної питної води та дотриманні гігієни. Докладаються зусилля для надання аварійних запасів води, встановлення систем очищення води та ремонту пошкоджених мереж, де це можливо. Однак масштаб проблеми вимагає постійної національної та міжнародної уваги та ресурсів для гарантування фундаментального права на воду для всіх українців. Постійні дослідження та адвокаційна діяльність Офісу Уповноваженого відіграють життєво важливу роль у збереженні цієї критичної проблеми на національному та міжнародному порядку денному.