ПРИГАДАЄМО…
НАША ІСТОРІЯ
Мало яке село нашої громади може похвалитися точною датою заснування. А ось Андріївка може, бо з архівних документів нам відомо, що виникла вона у квітні 1735 року, і первісно мала іншу назву.
Втім, усе по порядку.
Наприкінці 17-го століття неподалік Нехворощі виникло сільце Шедієве, де осів козацький гарнізон Нехворощанської сотні. Тобто первісно це поселення підпорядковувалося нехворощанській владі, а його жителі виконували в основному оборонні функції. Тож коли ранньої весни 1735 року стала насуватися нова загроза Російсько-польської війни, нехворощанський сотник Каленик Прокопієв наказав шедіївські садиби, що містилися під горою, ближче до берега Орелі, перенести нагору, за Українську оборонну лінію. Для того він наділив їх землею біля мілководної річечки Суха Маячка. Там переселенці обладнали під тимчасове житло землянки і жили в них, «панщины никому не работали, а подати платили в казну в сотню Нехворощанскую, и всякие службы служили от той сотни».
Так виникла назва цієї маленької слободи – Землянки.
Коли в 1739 р. війна з турками закінчилася, селяни не покинули обжитої землі, а за версту від Землянок, ближче до Української лінії, почали будувати хати.
У 1748 році К.Прокопієв за 12 карбованців викупив ту землю, «впоперёк 300 саженей, а длиною – плуговые гоны», у братів Шевченків, і змусив їх бути в його підданстві. Боячись сотника, «яко командира, и опасаясь, чтобы им не было какой налоги», тобто непосильного податку, брати пішли в підданство до К.Прокопієва і почали йому особисто платити податки, розмір яких залежав від наявного майна.
Таким чином, Землянки стали власницьким поселенням, тобто перейшли у власність нехворощанського сотника Прокопієва.
Тоді ж, тобто в 1748 р., К.Прокопієв надумав звести для своїх селян каплицю в ім’я апостола Андрія Первозванного. Але на той час існувала царська заборона на будівництво каплиць, оскільки в них не передбачено вівтаря – головної частини християнського храму, тож сотнику довелось будувати повноцінну дерев’яну церкву. Історичні джерела донесли до нас детальні відомості про те, які витрати поніс К.Прокопієв на православний храм, хто його будував, хто і де виготовляв іконостас тощо. Але все це – тема для більш розлогої розповіді у майбутній книзі про минувшину нашого краю, як і про подальшу історію села – цікаву, насичену багатьма знаковими подіями. Сьогодні ж зазначимо лишень, що церкву, названу Андріївською, освятили наприкінці 1764 року – в день Андрія Первозванного, одного з дванадцяти Апостолів Христових.
З тих пір сільце Землянки перейменували на Андріївку, і набуло воно статусу села, де стояли «50 крепких домов на ручье Сухая Маячка», жили в них до двухсот кріпосних селян. А через сотню літ після заснування, тобто у 1835-му, Андріївкою стали володіти нащадки Каленика Прокопієва – подружжя Савицьких. Вони поставили тут маєток, який заповіли після своєї смерті передати Кобеляцькому земству, яке потім довго вирішувало, що робити з цим подарунком, і врешті-решт створили тут сільськогосподарську школу.
За радянських часів були в Андріївці свої сільська рада, колгосп, восьмирічна школа, дитсадок, бібліотека, ФАП, магазини, філія Нехворощанської промартілі «Червоний промінь», клуб тощо. Сьогодні з усього того багато чого немає, однак є люди – такі ж доброзичливі, щирі, працьовиті, як і їх далекі пращури, котрі 290 років тому переселилися сюди з берегів Орелі.
P.S. На фото з музею сільського клубу – 1980-ті роки, андріївці на святкуванні 9 травня. Можливо, хтось себе впізнає…
Олександр ЗІНЧЕНКО,
журналіст, краєзнавець