Вивчення історичних аспектів та реальних фактів про трагічні події та кількість жертв депортації кримських татар дозволяє глибше зрозуміти наслідки злочинної політики СРСР та сучасної рф щодо кримськотатарського народу та українців в цілому.

Депортація кримських татар –  геноцид, складовою частиною якого було насильницьке виселення кримськотатарського народу з його історичної батьківщини – Криму, здійснене упродовж 18–21 травня 1944 року, а прибуття ешелонів закінчилося 4 червня 1944-го; один зі злочинів радянського тоталітарного режиму. Етнічну чистку здійснено відомством держбезпеки СРСР за наказом Йосипа Сталіна і постановою Державного комітету оборони СРСР від 11 травня 1944 року.

Згідно з офіційними даними, 191 044 кримських татар було депортовано до віддалених регіонів Радянського Союзу, включаючи північне Передуралля та республіки Середньої Азії. За даними самоперепису, проведеного Національним рухом кримських татар, ця цифра сягає 423 100. Під час депортації та в наступні роки загинуло від 27% до 46,2% депортованих, що становить значну частину кримськотатарського народу.

18 травня 1944 року – це день початку депортації, коли жінок, дітей, інвалідів війни та людей похилого віку зігнали до товарних вагонів та, ущент заповнивши їх переселенцями, відправили за кілька тисяч кілометрів від рідної домівки, є днем трауру (крим. Matem künü) в історії кримськотатарського народу і днем пам’яті в Україні. Сталін намагався знищити всі сліди присутності кримських татар, заборонивши навіть сам етнонім кримські татари. У переписах населення СРСР 1959, 1970, 1979 років будь-які згадки про кримських татар були повністю виключені.

Офіційною причиною депортації було звинувачення всього кримськотатарського народу у масовій співпраці з нацистською Німеччиною під час Другої світової війни. Проте, такі дії сталінської влади були злочинними, оскільки жоден народ не може нести відповідальність за дії окремих його представників згідно з міжнародними правовими нормами.

Після депортації розпочалося перейменування кримськотатарських назв сіл, районів та міст – всього близько 1300 населених пунктів. У 1945 році було скасовано національно-територіальну автономію кримських татар – Кримську АРСР, замість якої утворено Кримську область, куди масово переселяли слов’янське населення.

Політика десталінізації, розпочата Микитою Хрущовим, не торкнулася кримських татар, яким було заборонено повертатися на батьківщину. Вони залишалися в Центральній Азії протягом десятиліть. Національний рух кримських татар за повернення до Криму отримав підтримку радянських дисидентів та міжнародної спільноти. У 1989 році Верховна Рада СРСР засудила депортацію, визнавши її незаконною та злочинною.

Масове повернення кримських татар до Криму почалося з 1989 року, однак радянська влада не надавала жодної допомоги або компенсацій. Російська Федерація, як правонаступник СРСР, також не відшкодувала збитки за втрачене майно та не провела судових процесів над винними у насильницькому переселенні.

Закон РРФСР від 26 квітня 1991 року визнав депортації народів у СРСР актом геноциду. 12 листопада 2015 року Верховна Рада України визнала депортацію кримських татар геноцидом і проголосила 18 травня Днем пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу. Депортацію кримських татар також визнали геноцидом Латвія, Литва та Канада.