На Сумщині прощаються з двома Героями: Сергієм Карпенком та Олексієм Коваленком

**КАРПЕНКО СЕРГІЙ ПАВЛОВИЧ**

Сергій Павлович Карпенко, народжений 25 квітня 1975 року у Шостці, був старшим сином у багатодітній родині. Навчання проходив у Шосткинській школі № 8, де активно займався футболом. Після здобуття середньої освіти, вступив до ПТУ-10, опановуючи професію «Слюсар-налагоджувальник». Строкову службу Сергій проходив у Чернігові, виконуючи обов’язки водія будівельної техніки. Після повернення з армії, він здобув досвід роботи на провідних підприємствах Шостки. У 1997 році Сергій одружився на своїй обраниці Світлані. Згодом у родині з’явилася донечка Ліза, яку батько обожнював, прагнучи дати їй усе найкраще. «Моя дівчинка, мій Чижик», – часто повторював він, будучи для доньки не лише турботливим батьком, а й справжнім другом. Вони разом проводили вільний час, ходили на риболовлю та відвідували спортивні заходи.

За спогадами близьких, Сергій з юності відзначався активністю, жвавістю та товариськістю, а енергія вирувала в ньому. Він періодично займався футболом і волейболом, проте його справжньою пристрастю став армрестлінг, якому він присвятив професійні заняття. Сергій неодноразово представляв Шостку та Сумщину на змаганнях різного рівня, здобуваючи призові місця у своїй ваговій категорії, часто займаючи перші позиції. Його називали «майстром своєї справи» як у спортивній секції, так і на роботі, і, звісно, на фронті.

26 лютого 2022 року Сергій Павлович добровільно став на захист Батьківщини, вступивши до лав місцевої територіальної оборони. За час служби він брав участь у боях на ключових ділянках фронту, зокрема біля Бахмута, Покровська, під Лиманом та поблизу Харкова. На фронті він служив старшим навідником міномета у батальйоні територіальної оборони. Бойові побратими відзначали його високу результативність, порівнюючи його роботу зі снайперською. «Особовий склад батальйону міг завжди розраховувати на його підтримку… Він «прикривав» українську піхоту, створюючи вогневий вал для зупинки ворога. Це була справжня Людина і патріот – сміливий, надійний, душевний, щедрий», – згадують побратими. За професіоналізм і відвагу Сергій Карпенко був нагороджений численними грамотами та подяками від військового керівництва, а також медаллю «Учасник бойових дій. Ветеран війни» та жетоном «153 об. ТРО. Готові до спротиву».

Після Перемоги Сергій мріяв подорожувати Україною з сім’єю, навчати молоде покоління спорту, жити у злагоді з дружиною та донькою. На жаль, 13 серпня ворожий обстріл позицій на Сумщині обірвав життя Сергія Павловича Карпенка та ще одного мешканця Шостки, Олексія Коваленка. Сумщина оплакує своїх вірних синів, проводжаючи їх в останню путь.

**КОВАЛЕНКО ОЛЕКСІЙ МИКОЛАЙОВИЧ**

Олексій Миколайович Коваленко, народжений 4 червня 1975 року в Шостці, закінчив ЗОШ № 5. У шкільні роки захоплювався радіоуправлінням, відвідував відповідний гурток. Після школи вступив до ПТУ-13 (нині – Шосткинський центр професійно-технічної освіти) за спеціальністю «Електромонтер». Строкову службу проходив у Білгороді-Дністровському Одеської області. Після демобілізації працював на Шосткинській «Свемі», а згодом – у будівельній сфері в інших містах. Останнім часом проживав у Шостці, працюючи монтажником вікон.

Рідні згадують Олексія як людину величезної доброти, врівноваженості та терплячості. «З ним неможливо було посваритися, будь-які проблеми він завжди вирішував мирним шляхом, допомагаючи й іншим досягти згоди. Це була дуже світла особистість… Він не вмів ображатися чи пам’ятати зло». У вільний час Олексій захоплювався автомобілями, любив рибалити з родиною та друзями, грав на гітарі та співав.

Наступного дня після повномасштабного вторгнення (25.02.2022) Олексій Коваленко вже був у військкоматі, добровільно вступивши до лав місцевої ТРО. На фронті виконував обов’язки командира міномета батальйону територіальної оборони. Брав участь у боях на найкритичніших ділянках фронту, включаючи Бахмут, Покровськ, Лиман та Харківщину. Його позивним був «Леший». За відмінне виконання обов’язків, сміливість та патріотизм нагороджений численними грамотами, подяками, медаллю «Учасник бойових дій. Ветеран війни» та відзнакою Міністерства оборони України «Хрест Сил територіальної оборони».

Вдома на нього чекали дружина Ольга, син Микола та донечка Анна. Олексій намагався не розповідати родині про жахи фронту, надсилаючи натомість світлини з тваринами. Попри стрес та небезпеку, він залишався доброзичливим, співчутливим та надійним. Олексій допоміг багатьом безпритульним тваринам, зокрема врятував кота Кузьму з-під завалу будинку на Лиманському напрямку. Мріяв про закінчення війни та новий будинок для всієї родини, включаючи Кузьму. Останніми словами до дружини були: «Доброго ранку, сонечко!». Молодший сержант Коваленко Олексій Миколайович героїчно загинув 13 серпня на Сумщині, захищаючи Україну.