Про Тараса Шевченка сьогодні точиться більше дискусій, ніж реального читання. Навіть ті, хто ніколи не відкривав «Кобзаря» або ж обмежився кількома рядками в шкільні роки, часто вдаються до обговорень. Чи не здається нам, що одного прочитання «Кобзаря» в житті – вкрай мало? Його потрібно читати і перечитувати, постійно повертатися до нього, адже в кожному періоді життя, в кожній ситуації ми можемо знаходити щось нове та актуальне. Якби ми зверталися до цієї невеличкої книги, до «Кобзаря», і після закінчення школи чи університету, то, ймовірно, частіше відчували б сором за себе, за свої вчинки та бездіяльність. Ця невеличка книга – це Святе Письмо для кожного українця. Слова Шевченка залишаються злободенними і безсмертними навіть сьогодні.

Деякі люди, так і не прочитавши Шевченка, повторюють чужі, безглузді думки про перебільшення його величі. Однак, докази його величі не потрібні – варто лише відкрити «Кобзар», де кожен твір, здається, написаний для 21-го століття, а не лише для 19-го, коли він був створений. У цьому – могутність думки та надзвичайна простота. У цьому – велич Шевченкового слова!

Всі ми мріємо про час, коли в Україні здійсняться Шевченкові пророцтва: «на оновленій землі врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люде на землі». Ця надія живе в серцях українців, і ми повинні докладати зусиль, щоб її реалізувати.

Я маю честь бути членом Всеукраїнського товариства «Просвіта», яке носить ім’я Тараса Шевченка. Епіграф газети «Слово Просвіти» – лаконічний, але влучний вислів Тараса Шевченка: «Без мови немає нації». Ці слова актуальні завжди.

Дозвольте процитувати слова мого земляка-киянина (світлої пам’яті!..):

«Ім’я таке просте: Тарас.
А велич… І душа глибинна.
Ще і сьогодні Україна
його шукає поміж нас,
та не знаходить.
Бачить все,
що натворили ми, й сивіє,
згасає. А помре надія –
її ніщо вже не спасе.
Шукаймо всі! Його душа
така глибинна…»