Ми — Путивль. Ми — на своїй, споконвічній землі. Ця земля, це місто, віками зберігає пам’ять про величні події та незламний дух своїх мешканців. Путивль пам’ятає князя Ігоря, який вирушав звідси у свої походи, залишаючи за спиною рідний край, своїх близьких та усю свою силу. Його дух боротьби, його воля до перемоги, досі живе у серцях кожного путивлянина.

Путивль — це не просто назва на мапі. Це символ непереможності, місто віри та стійкості, що тримається попри всі випробування, які випадали на його долю протягом століть. Змінюються епохи, минають століття, але незмінним залишається дух цього славетного міста. Ми, як і наші пращури, сьогодні стоїмо на сторожі свого дому, свого майбутнього. Під цим самим безкраїм небом, під цими самими хмарами, що бачили покоління наших предків, ми не схиляємо голови.

Ми пам’ятаємо кожну вулицю Путивля, що стала свідком наших перших кроків, перших посмішок, перших перемог. Пам’ятаємо спокійні ранки, коли місто тільки-но прокидається, оповите туманом і ранковим співом птахів, і тихі вечори, коли у вікнах рідних домівок світиться тепло, зігріваючи душі. Ми відчуваємо, як пахне свіжоскошена трава на наших затишних подвір’ях, чуємо, як знайомо риплять хвіртки, коли діти радісно біжать додому після ігор.

Ми бережемо в пам’яті тепло кухонь, де збираються рідні, діляться новинами, мріями, надіями. Ці вечори, коли за одним столом збираються сім’я, добрі сусіди, вірні друзі – це справжня цінність. Ми пам’ятаємо наші світанки, осяяні сонцем, наші стежки, витоптані поколіннями, наші звички, що передаються з роду в рід. Усі ці моменти, усі ці відчуття – це ми. Все це – непереможний Путивль, серце якого б’ється у кожному з нас.

Так, часи бувають важкі. Так, іноді відчуття страху проймає до глибини душі. Але, як і князь Ігор, який тоді підняв свої бойові хоругви не для поразки, а для демонстрації незламної сили та волі, так і ми сьогодні піднімаємо свої серця, свої очі до неба, сповнені віри, і міцно тримаємо стрій. Ми усвідомлюємо свою відповідальність перед минулими та прийдешніми поколіннями.

Бо поки над Путивлем гордо майорить наш український прапор, поки він гордо розвівається на вітрі – ми живемо, ми дихаємо, ми існуюємо. Поки вулицями лунає безтурботний дитячий сміх, наповнюючи місто радістю – ми боремося, ми не здаємося. Поки наші серця б’ються в унісон з рідним містом, відчуваючи його біль і радість – нас не здолати. Наша сила в єдності, в нашій незламній вірі у свою землю.

Ми — на своїй землі. Ми — вдома. Ми — разом. І ми обов’язково переможемо. Путивль стояв і стоятиме вічно.

« повернутися